- Ну що, все, дописав? - запитав він і відсьорбнув трохи напою, - ага... так... ага... угу... ну все гаразд, бери речі і пішли.
- Куди?
- Зараз я тобі покажу твою кімнату, поселишся, побродиш сьогодні і завтра, а вже після завтра приступиш до обов'язків ну і все таке, ходімо.
- Окей.
- Ти будеш жити біля прибиральниці, так що дивись не залицяйся до неї.
- Дак її же за п'ятдесят!
- Х-ха, отож, не приставай, бо віником получиш, г-га! - і знову засміявся, і я теж його в цьому підтримав.
Ми вийшли з його кімнати і зайшли в коридор. Він підійшов до дверей, відімкнув, віддав ключі і сказав:
- Ось, на, тримай, це твоя кімната, нічого особливого, все просто і зі смаком, якщо захочеш поміняєш меблі місцями, я не проти.
- Ага, дякую.
- Ну що, тоді ласкаво просимо до «Кав'ярні біля причалу», влаштовуйся. - сказав він і пішов до виходу.
Я зайшов у кімнату. Там дійсно було все дуже просто, нічого зайвого, тільки все саме необхідне. Стояло ліжко і досить-таки не маленьке, зроблено з дерева, тумбочка, шафа і полички на стінах. Хоч дерево було і темне, але я припускав, що повинно бути тут досить сонячно вранці, бо вікна виходили на схід. На тумбочці стояла магнітола. Я кинув ранець на ліжко і підійшов до тумбочки. У магнітолі просвічувався диск Al Green. Раніше я його не слухав і тому автоматично включив його. Грала пісня «Let's Stay Together». Я почав розбирати речі, а музика допомагала мені зберігати гарний настрій. Речей було не так багато, тому це не зайняло багато часу. Я вдягнув шорти, накинув кофту, виключив магнітолу і пішов пройтись по кав'ярні.
На майданчику де стояли столики було досить людно, майже все було зайнято. Вже темніло і по кутках на стелі горіли ліхтарі також зроблені з дерева і паперу. Вони нагадували японські світильники. За барною стійкою стояв бармен. Це був хлопець двадцяти-двадцяти трьох років, він постійно посміхався і розважав клієнтів різними історіями і анекдотами. «Смішний такий» - подумав я, його посмішка була досить щирою і видно, що йому подобалась його робота. Через деякий час я почув його призвісько. Постійні клієнти називали його Чьокі. Дивне призвісько, але воно всім подобалось, і мені теж. І тут я угледів, що він мене кличе до себе. Я легким кроком пішов до нього. Не встиг підійти, як він мені простягнув руку і широко всміхнувся як він це постійно робив.
- Привіт новачок, я Чьокі і до речі для всіх, і ти не виняток.
- Привіт, я новачок, поки що для всіх, - сказав я, потис йому руку і теж широко всміхнувся.
- Щось будеш, новачку? - запитав він і почав жонглювати якимись пляшками. - Може віскі з льодом або просто кави, все за рахунок закладу, тут це несильно переслідується, якщо знати міру, то як?
- Та мабуть від кави не відмовлюсь, до спиртного ще рано, хай може колись.
- Точно, правильно мислиш, рано затуманювати приємні відчуття перебування в цьому місці, згоден? - і знову ця прикольна посмішка.
- Так, ще буде час, - сказав я. - Я ще повернусь.
- Буду тут, чесне слово, - сказав він і знову ця посмішка.
- Х-ха, - засміявся я.
Буду з вами відвертим, Чьокі мені сподобався відразу, я вже бачив його кращим приятелем, але через проміжок часу, поки що, вирішив трохи від'єднатися від усіх і посвятити трохи часу собі. Думки мої були направлені не широко, я просто насолоджувався перебуванням на новому місці. Я нікого не знав, для мене було все нове, але те, що було чимось прекрасним. Кава міцна і мало цукру, така як я люблю. Я дістав цигарку і закурив. Дехто, як я помітив, кидали на мене погляди, мабуть Чьокі вже розповів, що я теж буду барменом. Інколи мій погляд пересікався з його поглядом і він піднімав бокал, який наповнював для когось в мій бік і я відповідав йому тим самим. Грала повільна джазова мелодія, вона підкреслювала унікальність і митецьку сторону цього закладу. Пройшов деякий час і я вирішив повернутися до свого колеги.
- Як тобі? - запитав він хитаючись під джазову мелодію.
- Не питай, все чудово, навіть більше, - сказав я.
- І не кажи, я тебе чудово розумію, - сказав Чьокі. - Я себе згадую, як вперше прийшов сюди, дивовижні відчуття, тут все так відокремлено від цивілізації, тихо, природа, немає нічого кращого.
- Так, буду сподіватися в мене все вийде з обов'язками.
- Не переймайся, звичайно вийде, я тобі допоможу розібратися, тут немає нічого складного, потрібно просто насолоджуватись.
- Давно ти працюєш?
- Та вже десь рік, так що все буде добре, ти головне питай якщо щось не знаєш.
- Звичайно.