- Одного разу я на телебаченні, в одній телепередачі, - почав відвідувач, - почув загадку, «яка відстань між правдою і брехнею?», у когось є пропозиції?
Ми з Чьокі явно замислились, так як загадка була досить цікава і абстрактна, але дати відповідь звичайно було дуже важко. Потім я помітив, що мій колега почав либитись, я якось не прийняв це до уваги, відразу. І тут почались підказки.
- Найцікавіше те, шо є реальна відстань, яку можна виміряти і це ще більше заводить в глухий кут, - сказав клієнт.
- Ви це до чогось ведете, чи просто запитуєте? - запитав я протираючи стакан, але мені було дуже цікаво.
- І так, і ні.
- Це дуже абстрактне питання, але воно стало ще більш складним, коли Ви сказали, шо це реальна відстань, а Ви самі здогадались?
- Ні, звичайно. Точніше я довго ламав голову, але так і не здогадався, у мене є ще одна підказка, але боюсь вона ще більше все ускладнить.
- Та кажіть вже, - з посмішкою і нетерплячістю сказав я.
- Краще один раз побачить, ніж декілька разів почути.
- Це і була підказка?
- Так, це підказка, - незнайомець шкіриться.
- Так, це доволі все ускладнює.
- А то.
Я пробігся думками по всьому шо могло бути пов'язано з правдою і не правдою, але так нічого підходящого і не знайшлося в голові. Я підпер рукою щоку і почав думати. І тут я почув як Чьокі почав трохи підсміюватись. Я цього звичайно не зрозумів, були бо думки забиті іншим, але і відвідувач почав було трохи сміятись, тож я не витерпів і запитав:
- Чому ви смієтесь, обидва?
- Ну шо, є якісь варіанти?
- Та ні, не має, важко сказати.
- Саме цікаве те, шо відповідь у тебе не те шо під носом, але дуже близько, - сказав клієнт.
- І шо це означає?
- Ну дивись, один раз почути, - і він показав собі вказівним пальцем на око, - декілька разів почути, - і провів лінію уявну до вуха, - ось ця відстань, від ока - до вуха. Інакше кажучи, як правило, ця відстань дорівнює ширині долоні, якою ти себе підпер і є відстань між правдою та брехнею, х-ха-ха-ха!!!
І тут до мене дійшло, так, загадка була як і проста, так і геніальна, Чьокі теж ледь не луснув, він явно її знав, просто дав змогу погратися клієнту, я не стримав широку посмішку і підвівся з долоні.
- Це було прекрасно, гарна загадка, - сказав я.
- Ооо так, справа не в тому шо ти не відгадав, вона дуже не проста, але ти так круто підіграв, шо просто не можна було не засміятись, навіть з Чьокі вперше було не так смішно.
- А шо він робив?
- Та бігав уздовж барної туди-сюди і вів роздуми, але він вже був трошки напідпитку.
- Х-ха, ясно.
- Але тоді з мене сміялася майже вся кав'ярня.
- Ну то вже таке. - сказав клієнт. - О-о-о, мені дзвонять, алло, так... я, ааа, привіт бродяга, ти де є? ... ага, а коли будеш? ... ага, я передам... ні ні, все буде чудово, не переживай, - і поклав слухавку.
- Він запізнюється? - запитав Чьокі.
- Так і доволі на довго, - сказав клієнт з помітною радістю. - Так шо зараз починається справжнє свято і ти, мій зелений-молодий юначе, запам'ятаєш цей вечір на довго, - сказав він в мій бік.
- Стоп, хто запізнюється?
- Начальник, - сказав Чьокі, достав три чисті чарки, - так шо сьогодні буде дуже важкий і гучний вечір. Постав оцей диск, - він мені подав коробку з компакт диском.
- Шо це?
- Це музика, х-ха!
Я відчув прилив енергії і навіть не став доводити, що це неправильно, хоча розумів шо зараз ми наковтаємось добряче і вся кав'ярня буде гудіти разом з нами. На обкладинці була група AC/DC. Перша пісня була «Hard As A Rock». Аудиторія відразу якось ожила.
- Подай мені мікрофон, - сказав незнайомець.
- Ти впевнений? - запитав Чьокі.
- Як ніколи, ось тобі п'ятсот зелених, думаю вистачить.
- Це немалі гроші.
- Я знаю, а ще я не так то і мало заробляю і мені кортить свята, х-ха! - сказав клієнт і взяв мікрофон.
- Ти пам'ятаєш минулий раз, це було сильно!
- Звичайно пам'ятаю, таке не забудеш, ха-ха-ха!
- Це точно!
- А шо зараз буде?! - запитав я перекрикуючи музику.
- Зараз дізнаєшся.
- Випивка за мій рахунок!! - сказав клієнт, - Хто залишиться на ногах той переміг!!!
- Ооооо, буде біда! - сказав я.
- Точно буде! - сказали вони майже в один голос.
І тут повалив натовп, всі замовляють, всім треба було щось налити, в основному це було віскі або пиво, тільки й чутно було «Віскі!», «Пиво!», «Віскі!», «Пиво!»... я наливав, Чьокі записував, і потім сказав:
- Вважай, шо це твій випробувальний термін, сьогодні ти пройдеш посвячення, тобі доведеться пити, наливати і знову пити, і найголовніше - ти повинен бути переможцем, ти повинен залишитися на ногах!! - він давав мені наставлення і кричав, бо музика грала невиносно голосно і це радувало.