- Я постараюсь! - крикнув я йому у відповідь.
Вечір проходив дуже швидко, було багато замовлень на випивку, всі сміялись, всі бігали, підспівували і це була дуже щира непритаманна іншим закладам атмосфера, я такої ще ніде не бачив. Все довкола метушилось і я теж. Важко було, правда, стояти на ногах, так як я часто чув від Чьокі і добродія -«Наливай!», «Ще по одній». Але це зіграло свою роль також, я став більш спокійний і робив свою роботу бездоганно, навіть можна було подумати, що для мене це не вперше. Через деякий час, я помітив на собі погляд, який почав до мене потроху наближатися, і вперше за вечір я почув «Кави, будь ласка». Це був теплий голос, негучний, але досить розбірливий, якщо брати до уваги те, що коїлось довкола. Це була та темноволоса дівчина, яка мені сподобалась. Я цього звичайно не казав і навіть не думав про це, але це було важко не помітити. Я просто посміхнувся і приступив до роботи. Але видавити з себе слова мені все ж довелося.
- Скільки цукру?
- Один стік, - вона говорила і посміхалась. У неї були дуже виразні очі, такі, які важко було забути, в яких можна було втонути.
Я готував каву повільно, мені хотілося, щоб вона затрималася якомога довше і я міг хоч частково насолоджуватись її присутністю.
- А кава входить до безкоштовної випивки?
- Так... думаю так, - сказав я і трохи нервував, але старався цього не показувати.
Дівчина тільки посміхнулась, але видно було, що вона майже бачить мене наскрізь. Це мене і лякало, і тішило, так як мені був приємний той факт, що вона знала про мою симпатію до неї, або хоча б здогадувалась.
- Ваша кава, - сказав я.
- Дякую, а Ви коктейлі робите, я маю на увазі саме Ви?
- Найпростіші, я тут перший день.
- Я помітила, - відповіла вона і усміхнулася, я їй теж відповів посмішкою. Її блиск очей був настільки бажаний, що я вже був готовий наскочити на неї, але звичайно це були тільки мої думки, які, якщо чесно, були непритаманні моїй натурі, - Я ще підійду, - додала вона, взяла каву і повільно пішла.
- Віскі! - хтось крикнув з натовпу. - Подвійний!
Я наливав віскі і не зводив погляду з неї, вона потроху зникала серед десятків відвідувачів.
Нарешті всі вже були такі як треба і тільки найвитріваліші, ще були біля барної і просили «добавки». Вечір був у самому розпалі: танці, співи, але це не було схожим на попоїще, просто всім було весело. Тут з'явився на горизонті мій перший клієнт, на ньому було багато квітів, він був схожий на гавайського туриста.
- Ти ще живий?! - запитав він.
- Таак, я впорядку!
- Доообре! Нам тут ще гуляти і гуляти!
- Та я так і зрозумів! - відповів я.
І він знову зник, рухаючись під музику кудись у натовп. Світло було вимкнуте, танцмайданчик кишів людьми з піднятими руками вгору. До мене підійшов Чьокі і сказав:
- Піди в склад, принеси ще ящик віскі, я тут поки шо без тебе побуду!
- Добре-е-е!
І я пішов, завернув в середину кавֹ'ярні, музика стихла, її було ледь чутно, ще доносився голос того дядька, він знову взяв мікрофон, може ще щось придумав, може тепер і їжа безкоштовно. Хтозна, зараз, думаю, я все дізнаюсь. Я дістав ящик віскі, підняв і поніс. Нелегкий, зараза, тим паче на ногах вже і так стояти важко. І от уже майже остання сходинка, музика грала все гучніше, я відкрив двері і пройшов по коридору і там повернув до барної. На танцполі було гаряче, деякі уже були майже голі, видовище ще те.
- Куди поставити?
- Та отуди поклади, хай стоїть, бо чує моє сердечко мало буде нам того, шо тут залишилося.
- Ну шо тут, самий розпал?
- Не те слово, такого ще не було.
- Ну да, так ти це кажеш, а я взагалі до таких свят не звик і відразу отак!
- Вона на тебе дивиться, - сказав Чьокі і ледь помітно посміхнувся.
- Хто?!
- Та дівчина, що тобі сподобалась.
- А, бачу.
- Мало того, вона йде сюди, думаю буде весело, у мене передчуття.
- Зараз дізнаємося.
Вона повільно підходила до нас, але дивилась тільки мені в очі, лиш інколи відводила погляд, щоб обійти когось і не наступить на ногу. У неї, як завжди, світилась посмішка на обличчі. Вона підійшла і дуже різко сказала:
- Бандітос!
- Хто?
- Та не хто! А коктейль «Бандітос».
- Ееем, я не вмію його робить, може хай він, Чьокі! - почав я його гукати, але вона мене перебила.
- Хочу щоб ти зробив!
- Але я не вмію!
- Умієш! - сказав Чьокі, - З голови просто вибило, дві пляшки, текіла і кавовий лікер, вона нахиляє голову, ти їй це все заливаєш, тільки не багато, а то вдавиться, а сам береш шматочок лайму і тримаєш його в своєму роті, нахиляєшся, опускаєш його до роту цієї милої дівчини і видавлюєш...
- Зубами?
- Так, зубами, не клей дурня, згадав?!
- А-а-а-а, та-а-а-ак, звичайно, тепер все стало на свої місця! - сказав я, але звичайно я нічого не згадав, та мене це тішило.