- Та ні, не переживай, попливемо на моторці, я теж не хочу веслувать сьогодні, досить з мене і вчора. - сказав він і я тільки зараз зрозумів, як в мене все боліло після вчорашніх змагань.
- Ну, якщо на човні то нормально.
- Ну я про те саме, зараз цей дядько виведе її з причалу, а ти поки що прив'яжи байдарку до неї. Ти речі зібрав?
- Та в мене нічого і не було з собою.
- Ну добре, біжи.
Я підійшов назад до байдарки і чекав. Через хвилин десять на малій передачі, приплив катер, трохи схожий на військовий, а точніше на патрульний.
- Доброго ранку! - відповів я і водій махнув мені рукою привітання.
- Непогана бійня вчора була, добре себе показали! - сказав він.
- Дякую!
- Зараз-зараз.... - протягнув він і підплив до берега, - прив'язуй вашу крихітку і чекай свого начальника, а я піду спати.
- Дякую ще раз, - сказав я. Він виліз з човна і я потис йому руку. Дядько зник за поворотом.
Через хвилин десять п'ятнадцять прийшов начальник з Чьокі, вони йшли і трохи реготали. Мабуть, обговорювали вчорашній вечір.
- Ну, вперед!
- Вперед!
- Поїхали!
Ми залізли в човен і рушили. Поїздка була приємна, вітер був не сильний і сонечко вже добре припікало. Чьокі заснув сидячи. Ми не гнали і їхали повільно, милуючись краєвидом, який нас оточував. Коли ми приїхали до кав'ярні, там була глуха тиша, а стара щось підмітала на палубі. Ми пришвартувалися і привіталися нею.
- Дякую що без запізнень, я закінчила прибирати і буду йти додому, повернуся завтра зранку, - доповіла вона начальнику і пішла.
Чьокі мовчки виліз із човна і потеліпав до кімнати. Я допоміг вилізти начальнику і ми ще трохи поседіли під каву і музику. Начальник обожнював джаз.
- То коли ти рушаєш?
- Та от зараз і рушаю, тільки в кімнату зайду і перевдягнусь, і візьму деякі речі, - сказав я йому.
- Ну добре, а я зараз ще посиджу тут і теж, мабуть, приляжу, бо дуже хочу спати.
- Ну тоді я піду збиратися.
- Давай, біжи.
Я підвівся, пішов і хотів було його запитати, що він мені не договорив тоді на березі, але вже не став. В кімнаті було тихо і спокійно. Я зібрав речі, взяв ключі і спакував все у ранець. Речей в мене було не багато, тому рюкзак був наполовину порожній. Я взяв плеєр, втикнув навушники у вуха і вийшов з кімнати. Начальник ще сидів за своїм улюбленим столиком. Я потис йому руку і мовчки пішов. Поки йшов по помосту, увімкнув альбом «Al Green». Божественнее музло. Музика була легка і приємна, навіювала приємні думки і спогади. Хоча, насправді основні спогади зараз були направлені на вчорашній вечір. Важко було забути її карі очі і темне волосся, а особливо його запах. Її посмішка так і маячила перед моїми очима. Я дійшов до кінця мосту і озирнувся. Начальник сидів на своєму місці і пускав кільця диму, або просто намагався це зробити. Я пройшов лісок і вийшов на дорогу. Підійшов до зупинки і чекав свою маршрутку. Музика грала, а спогади так і не покидали мене. Важко забути її, та і не хочеться забувати. «Багіня» - сказав я сам собі і невільно засміявся. Через хвилин двадцять на горизонті з'явився автобус. Вже через деякий час я сидів і їхав додому, хоча чомусь, мені вже здавалось, що я їду не додому, а у гості і дім не там, куди я їду. Через хвилин сорок я був на вокзалі. «Яка ж тут суматоха! Це капець» - подумав я. Дочекавшись іншої маршрутки, я сів у неї і вже поїхав напряму до будинку. Доїхав швидко, навіть подумав про те, чому не пішов пішки, міг би прогулятися. Дивно було те, що я зовсім не хотів спати, а якщо бути точним, то я навіть був дуже жвавий. Зайшов додому роззувся і завмер. Квартира була порожня і темна, нікого не було, суцільна тиша. Я дістав свій термос для однієї персони і заварив у ньому каву. Насправді мені дуже хотілось піти пограти у баскетбол. Це, мабуть, єдине, чого мені не вистачало в кав'ярні. Виклав усі речі з рюкзака, поклав їх до пральної машини і зібрав баскетбольну форму. «Поставлю машину вже ввечері» - подумав я, взувся і пішов. На майданчику йшов пішки. Ще був ранок і я розумів, що там нікого не буде. Це точніше був не зовсім ранок, але для баскетболу це було ще дуже рано, так як збираються всі десь о шостій вечора.
На майданчику дійсно нікого не було, тільки люди снували туди сюди, навіть не помічаючи його наявності. Я перевдягнувся в спортивну форму і почав розминку. Згадав чомусь тренування свого начальника. Розім'явшись я підвівся с асфальту і взяв м'яча. Почав пристрілку. «Чогось не вистачає» - подумав я і згадав про плеєр і навушники. «Точно» - кинув м'яч і вернувся до ранця, дістав плеєр прикріпив його на бік, дроти сховав під майку, а навушники кинув у вуха і зафіксував пов'язкою на голову. «Ну тепер інша справа» - додав я майже у голос. У навушниках волав і плювався Notorius BIG, дуже правильне музло під баскетбол, воно прямо заохочувало робить нереальні речі, недарма мене називали «Авантюристом», коли збиралися на спортивному майданчику. Я розігрівся майже до вершини і пора було випробувати свої слем-данки. Я не був високого зросту, але був один з небагатьох хто міг показати щось подібне на майданчику. Перший стрибок невдалий, другий теж. «Давно не пробував» - подумав я, зібравшись з силами, і вколотив «цвяха». «Аааххх, гарне відчуття» - посміхаючись самому собі, я продовжив нагрівати кільце і не жалів його. Установка, щит і кільце були напрочуд міцні, бо ми самі його ремонтували і укріпляли. Пора вже було спробувати щось складніше, ніж потужні слеми, такі як «цвях». На мій подив, я розкрутив «млина» без будь-яких зусиль, якось легко. Я ще пару разів повторив його і перейшов до «триста шістдесят». Цей данк у мене вийшов не з першого разу і не з другого. Я його не дуже умів і не завжди він в мене виходив красиво, але сам факт. Я дуже хотів навчитися «млин триста шістдесят», але це вже був рівень дуже високий, який потребував неабияких зусиль і вмінь. Його я навіть не пробував робити. Я відчув невелику втому і мені треба було ще спробували «алей-оп» або «підбек». «Алей-оп» від асфальту вийшов відразу, а от від щита довелось помучитися. «Підбек» - майже те саме, але це треба було навмисно промазати так, щоб м'яч не влучив у кільце, а попав у задню дужку, це якщо в ідеалі, але можна в будь-яку і поки м'яч не впав на землю схопити його і зробити добивання данком. «Підбек» - це сила, особливо коли йде напружена гра. Я добре потренувався і присів випити кави. Кава ще була гаряча. Мій термос мене в цьому ніколи не підводив, дивно, що я його не забрав до кав'ярні. Насправді я вже хотів повернутися до кав'ярні, так як баскетбол - це єдине, що мене тут сильно тримало, хоча ні, ще були друзі. Їх було небагато, але все ж. «Ввечері мабуть таки зустрінусь з одним із них, а може і не з одним» - подумав я і підвівся. Я закрутив термос, там ще залишилась половина, і почав збиратися. Поруч була річка, я пішов вмитися і сполоснути руки. Повернувшись, я переодягнувся і пішов додому. Поки йшов, допивав каву. Я дістав мобільний і набрав номер телефону.