Дія ІХ
Ранок в мене розпочався раніше, ніж я думав. Підйом був швидкий, я на диво себе дуже бадьоро почував і як завжди починав день з добротної кави. Доки прокидався повноцінно, згадав, що начальник просив купити кави. Не ставши гаяти часу, я допив каву, зібрався і поїхав у мегамаркет за кавою.
Моє місто начебто стало і ще більш сірішим, ніж будь-коли. Людей було мало, але всі були ще похмурі і затуркані своїми думками. Можливо тут і не було нічого дивного, але все ж це трохи гнітило. Інколи мене навіть бісило, що я такий і що все так сприймаю, але з іншого боку мене тішило, що я відрізняюсь від інших людей і не стаю овочем.
Маркет був майже безлюдний, поодинокі тіла ходили між стелажами і накидали в кошики продукти харчування. Я схопив каву і пішов на вихід. Магазин знаходився не далеко від вокзалу, тому я пішов пішки. Накинув навушники і включив музику. Грала пісня Onuka - Misto. Моє місто, як я вже казав не було дуже велике, але майже завжди було охайне і прибране. Чисті узбіччя, прибрані газони, побілені дерева. Звичайно знаходились пінгвіни, які смітили і кидали пляшки та папір не в кошики для сміття, а під ноги. Свині. Головна вулиця мого міста була засаджена каштанами і дубами, дуже старі дерева. Про це говорив їхній розмір і товщина, хоча я не був знавцем в цьому ділі, але припускав, що їм вже дуже багато років.
Вокзал - це було зовсім інше. Купа людей, причому завжди п'яні морди, міліція і постійний безлад. Не найкраще місце для перебування, але були і мальовничі закутки, їх було всього два і обидва на мостах, один - пішохідний і інший - для автотранспорту. Хоча, гарний вид з них був тільки вранці і ввечері, можливо і вночі, але мені якось не довелося побути на ньому в такий час. До відправлення моєї маршрутки було ще двадцять хвилин, може, трохи більше, тому я пішов на лавки в місце очікування, на подвір'ї перекурити. Напроти мене сиділа якась жіночка і читала газету, газета мені здалась якоюсь старою, але я не надав цьому уваги. На її ногах спала дівчинка маленька, їй щось снилось і вона час від часу посміхалась. Я докурив, викинув цигарку в смітник і пішов на зупинку. Автобус вже стояв і з хвилини на хвилину мав рушати. Я зайняв своє улюблене місце вкінці транспорту біля вікна і далі слухав музику. Грала пісня Скрябін - Мовчати. Пісня мені відразу нагадала про дівчину з того вечора. Я її знав досить мало, але вона мені здавалась дуже рідною і я був вже тоді впевнений, що закохався по вуха. Транспорт рушив, грала музика і моє місто почало по троху віддалятися разом з усіма думками про нього. Вже вкотре я їду до кав'ярні, але так і не зміг запам'ятати дорогу до неї. Постійні повороти, різні селища, то траса, то просто якась насипна дорога. Коли ми їхали повз якесь озеро мене охопила дивна думка - «Може, спробувати написати, якусь невелику розповідь?». Я сам був здивований цій думці, так як ніколи нічого масштабного не писав. Для цього потрібне якесь натхнення, просто так написати щось цікаве або близьке до цікавого - не так просто, потрібен якийсь поштовх чи щось подібне. Ця думка мене не покидала майже весь час в подальшому і я чекав цього поштовху. Чомусь я згадав тренування зі своїм начальником. «Мабуть, він саме зараз відточує свою майстерність» - подумав я. Насправді мій начальник любив тренування, але сьогодні він просто сидів на причалі і зустрічав ранок разом з кавою, цигарками та яєчнею с мисливськими ковбасками. Я цього не знав, але це так і було: він сидів і думав про щось своє. Насправді важко було зрозуміти про що саме він думає, він був хоч і простий, і добродушний чоловік, але все ж дуже складний, щоб передбачити його думку або дію. Можливо я перебільшую, можливо він звичайний, а я просто бачу те, що хочу бачити. Я почав впізнавати місця і більш за все залишилось їхати не більше десяти хвилин. У мене дограла пісня, я підвівся і почав рухатись до виходу. Водій зупинився і я рушив вже по накатаній і знайомій мені дорозі до кав'ярні. На траві ще була місцями роса, сонце почало потроху припікати, але не сильно. Як не крути, було трохи прохолодно, особливо у затінку.
Я йшов по помосту і бачив як начальник сидів на своєму звичайному місці і про щось думав. Здалеку було видно як він випускав клуби диму і кидав попіл в попільничку. Я потроху підійшов до його столу і потис йому руку.
- Приєднуйся, - сказав він мені і я сів біля нього. - знаєш чому прекрасно заварювати каву в термосі? Тому що вона протягом всього часу дуже гаряча і якщо ти присів на довго, то кава, або чай, буде завжди такою як треба, - він зробив паузу і додав. - Це ніби то зрозумілі речі, але все одно, чомусь багато хто п'є через кавові автомати і доки він сяде десь чи надумається пити, вона стане холодною, або просто теплою.