- Тут занєта? - запитала вища дівчина.
- Та ні, сідайте, - я мимоволі посміхнувся.
- Ось і добре, - сказала інша і теж, як я зрозумів мимоволі посміхнулась. Вони продовжили пліткувати, але я не вникав. Мої думки були направлені на нездійснені мрії і на всякий маразм, до якого немає нікому справи. Іноді просто-напросто доводилось відволікатися, адже сміх високої панночки пронизував мій вимір і я повертався до реальності. Я ніяк не міг не підслухати пару історій. Але найцікавіше стало те, що одна історія була для мене не новиною.
- Ой, ну ти прікінь, - почала вища дівчина своїм гидким голосом. - Вчера паєхали с маим пупсиком на машинке катацца, так он привез меня в какую-то кафешку на озере, там так красиво.
- Я чомусь не чула про таку, - сказала друга. Я подумав, що ця дівчина набагато розумніша від другої, а ще видно було, що її теж трохи дратує голос подруги.
- Ага, і я а том же, но там очень хорошо і недорага.
- Хочу з'їздити туди, а як доїхати?
- Ну-у, чесно говоря не помню, но походу на маршрутке можно с вокзала.
- Хм... зрозуміло, - задумливо сказала менша.
- Точно не скажу, но вроді би конечная остановка називається то лі «Анумі», толі «Аміні», как то так.
- А що таке то «Амині»?
- Вообще то, ето название речки.
- Цікаво-о, - сказала друга і я з нею разом. Тільки трохи тихіше.
Більше вони про це не розмовляли. Знаєте що саме цікаве? Це те, що до сьогодні я ні разу про цю кав'ярню не чув, а за сьогодні вже третій раз. Я ще раз достав візитівку, продивився її більш детально, хотів було подзвонити, але відклав справу на вечір. Дивно це все. Мені здається це все дрібниці, але завжди присутнє своє «але».
Дія ІІІ
«Коли настає час з чимось прощатись... тоді всі минулі захоплення набувають незамінності.»
Ввечері я прийшов додому трішки втомлений, хотів їсти і спати. Щоб втамувати цікавість, вирішив перевірити що пише google про цю загадкову кав'ярню. Але там нічогісінько не було, ніякої інформації. Тоді я ввів слово «Аміне». Закладок було багато тому я почав як казав мій знайомий «піднімати хронічки». (Дотепний такий вираз, неначе він працює десь у Пентагоні.) На першій сторінці я знайшов річку з такою назвою і цікавий факт, переклад з латинської - душа. Тільки через годину моїх пошуків на форумі я побачив коментар одного хлопця. Він писав: «На березі цієї річки є затишна кав'ярня, але вона доступна тільки тим, хто її потребує...». А ось це вже було дійсно дійсно цікаво.
Наступного ранку після усіх шаблонних занять, я все таки вирішив подзвонити і дізнатися що і як. Я дістав візитівку з ранця, взяв телефон і набрав номер. Гудки. Нарешті хтось підняв трубку.
- Алло, добрий день, це кав'ярня біля причалу, чим можу допомогти? - говорив чоловічий голос.
- Ем-м, добрий день, я з приводу вакансії бармена, вона ще актуальна?
- Для Вас, хм-м-м... так для Вас ще актуальна.
- А що означає для мене, я щось не розумію?
- Те і значить, підходь до 13.00, автобус відправляється з центрального вокзалу о дванадцятій годині дня, бажаю успіху.
- Так, дякую, а який...? - але слухавку поклали, - номер автобуса...
Не знаю як ви, але я був трохи спантеличений. Я пішов на кухню зварити каву. На мою думку, немає нічого кращого, ніж на балконі випити чашку гарячої і міцної кави холодним ранком. Завтра вже час їхати до великого міста, але як бачите це потрібно відкласти, так як моя цікавість брала гору, а свідомість підказувала, що я повинен туди з'їздити, щоб потім не жалкувати.
Сьогодні я вирішив сходити на тренування з баскетболу, хтозна коли ще вийде побігати. Само собою, я прийшов раніше, щоб розім'ятись. Після обіду мої ноги самі прямували на майданчик. Буквально через годину я перетнув межу огорожі, за якою лежав розпечений асфальт і мої улюблені баскетбольні кільця. Майданчик не був особливим, але через велику кількість зусиль і праці, які упали на наші руки, мабуть тому він і був особливій цим. Я знав майже кожний сантиметр поля, кожен виступ, кожну тріщину, кожну крупинку гравію. Тому мої ноги самі вже наступали на потрібні місця, так, щоб не отримати травму.
Я почав з розминки, трохи пробігся, пострибав і прийнявся відпрацьовувати кидок перед майбутніми іграми. Правда кидав я не дуже влучно, але в мене є непогані здібності до стрибків і ведення м'яча. Я, звичайно, не був кращим, але від мене очікувати можна було чого завгодно. А все тому, що в мені рідко коли повторювались рухи від партії до партії, тож старався рухатись завжди по різному і моєму супернику завжди було важко мене зрозуміти... І не тільки йому, а й товаришам по команді. Це трохи змахує на тактику Брансона для гри у покері. Ця стратегія основана на неординарності його рішень, він робить ненормальні вчинки, а інколи невиправдані, які виправдовують тільки з часом, так як в його виборі немає симетрії і супротивник заходить у куток. Але це так, до слова, взагалі у кожного своя голова на плечах і свої тактики.