- Ти як? - запитав Чьокі.
- Та наче нормі, хоча насправді, я не можу сказати як я.
- Я побуду сьогодні з тобою, щоб ти тут не розкис.
- Дякую, буду вдячний.
І справді, якби не Чьокі, було б повне лайно, а так було трохи легше. Він, як завжди, розповідав історії і не давав моїм думкам огорнути мою голову. Чьокі був гарним товаришем, майже таким як мій друг з міста, просто їх важко було порівнювати, бо як не крути, мій друг з міста побував зі мною у різних ситуаціях. Та як він не старався, все одно думки мої були направленні на ту дівчину, просто я не міг розігнатися і сконцентруватися повністю, тим паче вона сиділа в декількох метрах від мене. Видно було, що вона ним охоплена повністю, та і він з виду був нормальний. Проти цього хлопця я нічого не мав, мені просто було важко на це дивитись. Через деякий час вони почали збиратися і хлопець підійшов розрахуватися. Чьокі зробив крок і прийнявся його розраховувати, а я дивився як вона виходить з кав'ярні. Хлопчина подякував і пішов за нею, вони взялися за руку і пішли, в кінці причалу вона повернулася і дивилася в мій бік. Я знав, що вона дивилася на мене, але від цього не ставало краще. «Вона закохана в нього, без сумніву», - сказав я про себе і продовжив працювати.
Робочий вечір завершувався і люди майже розійшлись. Начальник зайняв своє улюблене місце і курив сигарету.
- Я відійду на трохи, - сказав я Чьокі.
- Добре, можеш відпочивати, я закінчу зміну сам.
- Добре, я тут поруч, так що гукай.
- Добре. Чьокі?
- Що?
- Дякую тобі, друже.
- Та не має за що, - сказав він і ледь помітно посміхнувся.
Я вийшов з барної і пішов до начальника. Він, як завжди, дивився в бік води і про щось думав. Я присів біля нього і теж закурив.
- Ти, мабуть, як суха скибка хліба, яку не намастили маслом.
- Щось таке, або приблизно те.
- Розумію, за мій вік я бачив багато подібного, звучить банально, але це так і є.
- Ну я по суті і не сумніваюсь.
- Розповідати я тобі про це не буду, у всякому випадку зараз, тобі це не потрібно, та і сумне це все. Може якось і розповім.
- Чесно кажучи, мені менше всього хочеться про це говорити, але слова самі лізуть.
- Це нормально, бо воно тебе зараз бентежить і тобі хочеться виговоритися.
- Так, хочеться, але чи стане легше після цього?
- Ні, не стане, все залишиться як є, але ти будеш відвертий з собою.
- Я закоханий в неї, я це відчуваю всім тілом, але тут отаке але яке сьогодні побачив...
- Тааак, картина не з приємних, особливо коли був у доброму гуморі.
- Щоб ви робили на моєму місці?
- Ну, я б з нею поговорив як мінімум, а потім зробив би висновки, що робити, а що ні...
- Ваша правда, завтра вона повинна прийти, вона мені сказала, що прийде... сподіваюсь так і буде, не думаю, що це був трюк, щоб зі мною не говорити сьогодні.
- І я так не думаю.
Цей діалог так і закінчився, далі ми просто сиділи і кожен думав про щось своє. Місяць скотився за горизонт, а кав'ярня вже була порожня.
- Я піду, - сказав начальник і підвівся. - Добраніч, завтра на тренування, не забувай, тобі теж краще йти.
- Так, я зараз буду збиратися.
- Добре, тоді до завтра.
- Добраніч.
Начальник пішов до себе, а я ще хвилин двадцять сидів на його улюбленому місці. І все-таки все змінилось, от тільки що... було не зрозуміло. Я піднявся до своєї кімнати, сходив у душ і повернувся в кімнату. Заснути було важко. Я помітив, що щоб з тобою не сталося, чи хороше, чи погане, задрімати важче всього, бо тебе переповнюють емоції, або ж думки. Сьогодні я не міг заснути, бо голова була забита думками, прикрими думками і сумнівами. Це була довга ніч, але людина таке створіння, що я втомився думати про це все і заснув від втоми нагнітати погане і накручувати себе.
Наступного ранку мене розбуркав начальник, щоб я збирався на тренування. Вставати було ліньки, але я все таки зібрався з думками і піднявся. Дивно було, я хоч і прокинувся з думкою про дівчину, але як і ввечері, так і вранці не зміг сконцентруватися на ній і думати про неї, хоча вона з голови так і не вийшла. Жодна з моїх думок не була розвинута і жодна не була завершена. З цими думками я вдягнувся і пішов на вулицю. Начальник чекав мене, він тримав щось замотане в ганчірку.
- Доброго ранку ще раз.
- Доброго ранку. - відповів я.
- Сьогодні ми не будемо бігти, пройдемося... а вже після тренування прийдемо і поп'ємо кави.
- Добре, як скажете, - сказав я і ми рушили.
Деякий час ми мовчали, просто перебираючи ногами. Ранок був доволі прохолодний, але все ж можна було терпіти, якщо не звертати на це увагу.