- Як ти, хлопче?
- Чесно кажучи не знаю, важко сказати... я не можу зібрати думки до купи і думати повноцінно взагалі. Все якось так тьмяно і не зрозуміло. Я перед сном намагався думати про неї, але не зміг, мої думки розсіюються і я не можу вловити жодну з них.
- Я думаю сьогодні все буде навпаки.
- Чому?
- Бо сьогодні у вас з нею зустріч і якщо я правильно зрозумів, то саме сьогодні будуть розставлені всі крапки над «і». Це без сумніву буде важкий вечір і треба бути реалістом... ти, думаю, і сам розумієш, що сьогоднішня розмова закінчиться тим, що вона не повернеться до тебе, а просто пояснить, чому склалось так, як склалось.
- Так, я це розумію, але не хочу приймати... важко це все.
- Таааак, таааак, навіть не сумніваюсь. Але я думаю через деякий час, ти зрозумієш, що це привело тебе до чогось більшого ніж просто втрата, ти знайдеш те, що давно шукав, - сказав він і я хотів було його перепитати, але ми прийшли і він додав. - Ну, от ми і на місці, перевдягайся і почнемо як завжди з розминки.
- Добре сансей.
Ми почали з розминки, зробили розтяжку і почали відпрацьовувати синхронні кати. Дивно, але який би не був в тебе настрій, який би не був стан, тренування заспокоюють і ти забуваєш про все, що тебе турбувало, хоча це і не на довго, але все ж, крихта забуття краща ніж постійно блукати в темряві.
- Сьогодні у нас буде спаринг, давно ми його не проводили. Я взяв тренувальні мечі, ось тримай.
- Так давно не було.
- Битва на мечах, це не просто махач і не якась там бійка, щоб довести комусь свою силу... бій на мечах - це перш за все допомога подолати свої страхи і забути про все... скільки не кажи розслабитись, все марно, тіло стає дубове і не податливе, - почав говорити начальник, відійшов на три кроки, розвернувся і вклонився, я вклонився йому і ми приготували мечі. - для битви на справжніх мечах, це особливо важливо, але ми не у середньовічній Японії і тренуємось для себе, - сказав він і я кивнув йому у відповідь. - Починай!
Як тільки він сказав мені починати, я підняв над собою тренувального меча і застиг. Начальник опустив меча і відвів його вниз до правої ноги. Я під ступив ближче і зробив перший випад, начальник відбив мій випад і зробив крок, водночас виставши ногу і зробив мені підсічку. Я покотився по піску але меча не втратив.
- Те, що я і говорив, багато думок, ніякої концентрації, тіло не розслаблене.
- Я намагаюсь.
- Мало намагаєшся... зрозумій, у цій справі, якщо битися на справжніх мечах, треба зрозуміти головне, що ти вже мертвий ... два воїна повинні бути готові померти в будь-яку хвилину! Тільки так можливо перемогти в дуелі на мечах. В твоєму випадку, тобі просто потрібно відкинути думки і не боятися отримати травму він супротивника, - сказав він і знову приготувався.
Я з усіх сил намагався зосередитись, але не міг, думки так і літали в голові.
- Мабуть-таки є один засіб який допоможе тобі зосередитись, зараз ми його і застосуємо.
- Це ж який?
- Зосередься!
Тепер вже атакував він, начальник зробив випад замахуючись від голови до низу, я відбив його замах, замахом зліва... він повернувся знову обличчям і чекав. Я почав підступати до нього і машинально знову підняв руки до гори, зробивши атаку замахом від голови, на цей раз начальник вже не підходив, він відбив удар, відступив у бік і наніс сильний удар по обох руках, які були в цей час опущені на рівні живота. Це був сильний удар і я випустив тренувального меча з рук. Руки боліли, але ніяких думок більше не було. Я застиг на кілька секунд і зрозумів його намір. Підвівшись я підняв меч, глянув у вічі начальнику і вклонився. Він вклонився мені. Перед собою я бачив тільки його і ловив кожен його рух, його дихання, те як він стискає меча. Я чекав, чекав поки він почне атакувати. Іайто я тримав перед собою («іайто» - це тренувальний меч), паралельно до землі і міцно його стискав, моє тіло було розслабленим, але готовим. Вітер трохи посилився і листя зашуміло на деревах. Начальник зробив крок вперед з замахом збоку, я відступив і меч пройшов повз мене. Зробивши швидкий крок вперед мій меч з замахом залишився на його шиї, але без удару. Він стояв і дивився на мене, а через деякий час посміхнувся.
- Гарний спаринг вийшов... на сьогодні майже все, - сказав він мені, ступив на крок назад і вклонився. Я вклонився йому у відповідь.
- Дякую за урок, сансей.
- Сподіваюсь, ти добре зрозумів сьогоднішній урок і зробиш висновки... це не тільки стосується тренувань, а і життя в цілому.
- Я спробую розібратись.
- От і добре, присядь, в мене є дещо для тебе, - сказав він і ми сіли на пісок. - Так як ми вивчаємо в основному японські мистецтва і, як кажуть, «душа самурая знаходиться в його мечі», я приготував тобі подарунок, - він дістав щось довге, заматане в ганчірку. - Ось, тримай, це тобі, бережи його і доглядай за ним, - і він протягнув мені оберемок.