Я вже звичайно здогадався, що там, але не приховував подиву. В оберемку була катана, справжня бойова катана, яку колись начальник привіз з Японії. меч був схований у ножни. Ножни були чорного кольору, ручка була з чорним шкіряним плетінням. Я взяв його в руки і витягнув перед очима. По малу почав його виймати. У меча був м'який хамон, якій відображав душу меча. Я відразу прийняв його як рідного, сховав його в ножни, поклав на землю і вклонився сансею.
- Дякую сансей, це велика честь для мене.
- Не дякуй, він тобі буде як віддушина в складну хвилину, а ще згадка про сьогоднішній дуель, - а тепер, досить церемоній... пішли до кав'ярні і вип'ємо кави, та поїмо, - завершив він, посміхаючись.
- Так, добре, я згоден... бо в животі вже бурчить.
І ми мало по малу, поплентались до кав'ярні. Сніданок останнім часом ми готували самі і нікого не просили. Це частково надавало йому ще більшого смаку, бо коли готуєш сам собі, то робиш це від душі, так як тобі самому хочеться. Я готував собі як правило яєчню з беконом, або ж з мисливськими ковбасками. Начальник більш рибу і готував собі якісь бутерброди з червоної риби до кави.
Сніданок після тренування - це було божественно. Але як тільки я поїв і прийнявся до кави, я відразу згадав її і в мене знову трохи змінився настрій і не в кращий бік.
Я розумів, що новин гарних я ввечері не почую, але я був готовий до них, залишалось тільки чекати. Я відчував якусь тривогу і хвилювання, було якесь дивне відчуття марева, але я не міг цього пояснити. Мої ноги підкошувались і я відчував сильну втому. Я вирішив не мучити себе і піти прилягти. Заснув я міцно і швидко, але те, що я побачив потім, було не те що дивним, а просто неймовірно і у це було дуже важко повірити.
Дія Х
Я прокинувся і ще був у сонний, заспаний і виснажений, але бадьорий. Я відчув каплі холодного поту на моєму обличчі, це дивно, бо раніше такого не було. Я був замотаний в ковдру і як завжди підібрав її під себе, а рука обіймала подушку. Я помітив, що вікно було відчинене, і моє плече було дуже холодне і я відразу накинув на нього ковдру, щоб зігрітися. Це дуже приємне відчуття, коли якась частина тіла замерзає після сну, а потім ти починаєш відігрівати її. Тепло. Я придивився і на підвіконні побачив кита, якого я купив на морі, на згадку про відпочинок. Стоп! Ні, не може бути, ні це ж був подарунок від дівчини, яку я зустрів в кав'ярні, ні цього не можу бути... в голові каша. Я прокинувся в долю секунди і придився. Я лежав вдома, в себе вдома і це був шок для мене. Серце почало битися швидше і відчув великий смуток і розчарування. Мої думки стали ясними і я відчув прояснення і прийняття реальності. Це був сон, це був великий і затягнутий сон. На стінці був намальований мною самурайський меч, який я колись накидав на папір, він був точною копією меча, який подарував мені начальник. Я не знав як мені реагувати на все те, що зараз зі мною трапилось. Тепер я відчув як сон починає мене покидати і я втрачаю його деталі, забуваю обличчя, забуваю ті емоції, які пережив і про які думав, що це і є те справжнє, що зі мною було. Це було несправедливо... це все що я міг сказати, зі мною ще не траплялось нічого подібного. Сон вже був майже забутий, але я відчув те, що мене не покидало і увісні. Я відчув, що сумую за кимось і в моїх думках промайнули її очі, її волосся... її запах. Такого облому у мене ніколи не було, а сон був такий справжній.
Прийнявши реальність, я підвівся і пішов на кухню, заварив кави і вийшов на балкон, дістав сигарету і спробував згадати все, але марно, сон майже пропав, хоча я пам'ятав цілісну картину, але без деталей.
Думками я був ще там, мені не вистачало історій Чьокі, наставлень начальника, тренувань, вечірніх змін зі сміхом і клєнтами і звичайно ж її, тієї дівчини, яку я ніколи не зможу забути.
Я не став себе накручувати і пішов збиратися і через пару хвилин, вийшов на двір. Ноги мене несли самі по собі. Через годину я вже стояв біля тату салону. Я постояв ще трохи біля входу, перекурив, зібрався з думками і увійшов.
- Добрий день, - сказав майстер при вході.
- Добрий, - сказав я. - Мені будь-ласка оцей малюнок, - і я йому простягнув роздруковану емблему, яку зробив ще вдома.
- На руку, на ногу, на шию? - запитав він.
- На руку.
- Добре, сідайте і чекайте, я підготую прилади.
Не пройшло і п'яти хвилин, як я почув як тріщить тату-машинка, перший дотик і почалось. Через півтори години малюнок був готовий.
- Через місяць-півтора, приходь на коректор.