Буквально через годинку всі почали потроху підходити, а ще через двадцять хвилин майданчик був переповнений і це радувало. Пройшов деякий час поки всі передяглись, посміялись і обговорили всі безглузді ситуації, які трапились за сьогодні. Хто сидів, хто стояв у очікуванні, я ж стояв поруч з усіма і насолоджувався кожною хвилиною.
- Хлопці, ви не уявляєте! - каже один. - Сьогодні на веліку летів, як підстрелений і не передбачав нічого поганого.
- Дай вгадаю, - каже другий, - ти помилився!
Всі трохи відреготались, а перший, той, що історію почав розказувати, покотом ліг.
- Так от, я помилився, - подовжує. - Лечу, майже нікого немає, пар з вух валить, іскри з під коліс, загалом повний фарш, - і сміється, зупинитись не може. - І тут бачу, майже в кінці вулиці, стоїть бабця і вилупляється по боках.
- О-о-о, вже передчуваю, - підхопив хтось з натовпу і всі знову розсміялись.
- Ага... і дивиться на мене здалеку, - продовжує перший. - І найцікавіше, шо нічого не робить, просто стоїть, ну я і подумав шо так і у буде стояти.
У деяких хлопців почали натягуватись роти, вони знають, що все так просто не закінчиться, бабушка не буде стояти на місці, зараз їй прийде якась думка і розпочнеться екшен.
- А я ще й запізнювався, дорога рівна, думаю... піддам газку, - продовжував перший, а деякі уже зовсім по гарячому асфальту валялись. - І шо ви думаєте? Коли мені залишилось пару метрів до неї, вона вирішила виставити окорок, - усі в радіусі десяти метрів просто капали кип'ятком і я був не винятком.
- Одним словом, я залишився на ходу, а бабцю розвернуло на триста шістдесят градусів... двічі, - розповідав трохи не захлинаючись від своєї слини. - І усі помідори розлетілись по всій окрузі, як конфетті з хлопавки на Новий Рік.
Не те щоб була дуже весела історія, але байки з бабцями завжди закінчуються смішно-трагічно, тому можна було і посміятись. Просто завжди цікаво, що в таких ситуаціях відбувається в їх мозочку.
- Так, годі, час грати... - сказав хтось із натовпу.
Ми розділились на чотири команди і почали гру. Партії проходили динамічно і у швидкому темпі, нічого особливого не було, ми просто добре проводили час. Як не крути а баскетбол це гра розуму, а не точності і спритності, так як на правильний крок, пас або кидок відрізано надто мало часу, якісь там долі секунди, і доводиться обдумувати дуже швидко вірне рішення. Багато людей недооцінюють цей вид спорту, хоча б правильно було б хоча б поважать. У нас багато перспективних гравців в юному і трохи старшому віці, але чомусь всі дівчата клеїлись або до футболістів, або до боксерів, хоча ми нічим гірші не були. Це трохи дратувало, але про це ніколи майже не розмовляли.
Вечір пройшов просто прекрасно, але все ж одна думка мене не покидала: що то за загадкова кав'ярня, чи може не така вже вона і загадкова, просто я себе накручую і роблю з мухи слона? Та всеодно, фізично і морально мій дух і тіло вже конкретно і ціле направлено було налаштоване на завтрашній шлях.
Дія ІV
«Незнання, але передчуття того, що може статися, зводить з розуму ... а почуття, очікують майбутніх незнань ... .»
Ввечері я прийшов додому, повечеряв і вирішив переглянути якийсь фільм. Довго не думав, методом виключення мій вибір зупинився на «Затоічі» від режисера Такеші Кітано. Цей витвір мистецтва можна переглядати по декілька разів на місяць. На цього режисера потрібно рівнятися, у нього своя кіностудія і він сам знімає те, що йому подобається, а не танцює під дудку товстосумів.
Після перегляду, я вийшов на балкон, перекурив і пішов спати. У кімнаті було душно тому я відкрив вікно і заліз під ковдру. Так приємно засинати під далекі звуки гавкоту собак і сюрчання коників. Доречі і міркувати теж дуже легко під ці звуки, а якщо ще й відкрити штори, тоді видно зоряне безкрайнє небо і думки набувають високої моралі. Але мені не давала спокою тільки думка про загадкову кав'ярню. В кожному разі, фізично і морально мій дух і тіло були конкретно налаштоване на завтрашній шлях. Заснув дуже швидко.