XIII
Карина, наприклад, запитувала мене, де я допнула такого екземпляра.
Та майже в електричцi, я познайомилася з ним у таксi. Познайомилася саме я - йому було нiколи, вiн намагався второпати, куди мене везти. Це було складно, зважаючи на те, що я постiйно змiнювала напрями. До батькiв їхати не хотiла, менi нiчого було там робити, до подруг (а скiльки в мене залишалося подруг?) - не могла. Я не зажила собi таких подруг, в яких могла б зупинитися. Колишнi коханцi? Можливо, але всi вони були так давно, що це, можливо, й не було правдою. Була єдина адреса, де мене чекали завжди. Але - нiзащо, я навiть подумки не назвала б адреси Леся.
Я тупо дивилася на берези за вiкном. Вони нагадували менi паризьких дiвчат наркоманок, голi бiлi лiктi з темними плямами вiд заштрикiв. Уразливi несвiжi тiльця. Худi, нiчим не прикритi. Дiвчата-наркоманки були як багатими, так i вбогими. Заможнi ходили гуляти парками, їхнi кредитнi картки в дорогих гаманцях чекали запаморочливих придбань, злиденнi в тих парках робили мiнет за кiлька франкiв, в їхнiх кишенях мешкали дешевi презервативи та клаптики газет iз приватними оголошеннями сексуального змiсту. I в бiдних, i в багатих дiвчат були однаковi очi. I їхнi сльози були однаковими на смак.
Водiй мене не цiкавив, я була в прекраснiй формi. Дiвчата в такiй
формi не цiкавляться водiями, вантажниками, мулярами, прибиральниками, спiваками караоке на Майданi тощо. Звичайний собi водiй. Гладко зачесаний, у протокольному сiрому костюмi. Волосся незрозумiлого кольору, чи то вiн сивий, чи це такий русявий колiр волосся. Вiн повернувся до мене. «А, до речi, дiвчино, вам музика не заважає?» «Нi», - мотнула головою я. Не заважає. Я думаю про те, куди менi податися. Але музика, як i людина, котру щойно згадали, вповзає менi в голову.
«А друг мой Зяма
подумал: она - дама,
а она девочкой залетною была,
она ему сказала, братцы, прямо:
за рублик золотой люби
всю ночь меня,
люби меня».
Вiтчизняний шансон, хай йому. «А знаєте, дiвчино, от усе життя моє в такому планi». «Життя у планi - це не найжахливiше життя, ба, навiть приємне життя, життя без турбот». Вiн мене не розумiє, ще б пак, мабуть, нiколи не був в Амстердамi, i план для нього буває лише п'ятирiчний. «Затор. Можна облаяти отой джип, бачте, дiвчино? Але сенсу нiякого. А ви знаєте, дiвчино, нiмцi щось порахували й повiдомили, що за кермом БМВ (а в нього саме й був БМВ) найчастiше сидять хaмла. У них теж брешуть, розумiєте, дiвчино? От був би в нас гелiкоптер - злетiли б, розумiєте, якi справи, дiвчино». Вiн рiзко зривається з мiсця. Мене аж пiдкинуло. «Можна обережнiше, розумiєте, молодий чоловiче? Ми так можемо в когось врiзатися». «А ви що, смертi, дiвчино, боїтеся? Марно це, дiвчино. От я тричi пережив клiнiчну смерть, дiвчино, i нiчого. Все на краще. До речi, погляд на життя, дiвчино, змiнився, розумiєте?»
Ну от. Повернутися на Батькiвщину й натрапити на ненормального. Боже
мiй, а вiн узагалi має права? «Як це ви потрапили в таку халепу?», - цiкавлюся, хай краще щось розповiдає, нiж думатиму про всiлякi страхiття. «Та просто, дiвчино, просто. Вперше це сталося завдяки моїй дуростi, розумiєте? Вдруге менi зашморг на шию кинули. А втретє, знаєте, дiвчино, втретє мене викинули з
вiкна. З третього, ви розумiєте, дiвчино, поверху». Я трохи помовчала, напевне, через повагу до третього поверху. Вiн так само мовчав. Радiо вiдчуло трагiчнiсть моменту i страждало надривним баритоном: «Я сегодня ночь провел с женщиной любимою, без которой не могу я прожить и дня».
«Триндець який», - нарештi прохопилася я. Менi здалося,
що я це не проголосила, а подумала. «Та нi, дiвчино, знаєте,
це не триндець. Я всi життєвi устрої свої завдяки цьому змiнив. Усi, розумiєте, дiвчино?» «А якi вони у вас були?» Стiльки разiв повторює про змiни пiдвалин, що менi стало цiкаво, якi вони бувають у водiїв таксi, що зазнали трьох клiнiчних смертей. «Я завжди байдужим був, знаєте, дiвчино. Нi в що не влiзав, нiчого зi мною не вiдбувалося, розумiєте, дiвчино? Я не жив навiть, а так, iснував. А тепер, дiвчино, я ж усi барви життя бачу, наче целофанового пакета з морди прибрали». Я замислилася. Нiчого собi - нiкуди не лiз, iснував, не вiдбувалося. Три клiнiчнi смертi. Нiчого з ним не вiдбувалося, ти бач: а з якого дива то зашморг на шию, то з третього поверху вниз головою? За мовчання та бездiю таке буває, але дуже рiдко. Частiше перепадає патякалам рiзним, якраз тим, хто лiзе всюди, куди потрiбно, а частiше - куди лiзти лiпше би було утриматися.
«Угу. А от першого разу, ви казали, «розумiєте, молодий чоловiче», ви в кому потрапили пiсля якоїсь дурницi, так? А як це було, що то була за дурниця, ну якщо вам не важко, скажiть». «Ну, ви розумiєте, дiвчино (так, iронiї вiн не тямить), це було напiдпитку, прошу пробачення, дiвчино. Хотiлося друга втопити, знаєте, дiвчино, дуже кортiло його втопити. Розумiєте, дiвчино, ми не змогли подiлити однiєї жiнки. З чоловiками таке трапляється, дiвчино. От я схотiв його втопити, а натомiсть сам мало не втопився». «Жалкуєте про те, що не втопили?», - питаюся. Цiкавий хлопець. «Та ну що ви таке кажете, дiвчино, про що жалкувати?
Ну втопив би, ну сiв би на якi два роки ранiше. Ви ж не гадаєте, дiвчино, що, от коли б я сiв ранiше, то петлi на горлянку менi не накинули б?»
В мене почався спазм. Хотiлося ковтати повiтря. «А ви, - обережно так цiкавлюся, - ви вiдразу, пiсля першої коми, свої життєвi засади переглянули?» «Де там, дiвчино. Такi, як я, нiчого вiдразу не переглядають, розумiєте, дiвчино?
До таких, як я, з першого разу не доходить, це - вже «вєрняк», знаєте, дiвчино. Нi, пiсля другої коми, дiвчино, я трохи замислився, але ненадовго. А вже пiсля третього разу, як знову народився, дiвчино. Як немовля, тiльки сиве». Вiн проводить рукою по волоссю. На середньому пальцi я бачу сонечко, татуювання. Три промiнцi. «Три ходки», - констатую я. Вiн повертає до мене обличчя, дивиться й мовчить. Якщо я зараз скажу вам, що менi аж нiяк не було моторошно, не вiрте. Радiо розповiдає нехитрi iсторiї зека.
«И выпили мы с ним на посошок
он говорит: а за тобой должок,
пока мозоли я на нарах натирал,
мою ты девочку, мой корешок,
ласкал».
«Знаєте, молодий чоловiче, - кажу до нього. -
Якщо подумати, то ви дуже одноманiтно живете. Три коми, нудна типовiсть прослiдковується у вашому життi. Три клiнiчнi смертi. Три клiнiчнi смертi, як менi здається, пережити простiше, нiж одне клiнiчне життя, розумiєте, молодий чоловiче?» Я не помiчаю, що починаю горлати на нього. Потiм ми цiлувалися, надзвичайно довго, а потiм я була в його лiжку, а моя валiза була бiля лiжка. I я подумала: а чому б нi? Остаточно мене переконало в тому, що тут слiд залишитися, його вмiння цiлуватися.
«А друг мой Зяма
подумал: она - дама,
она же кинула его, и все дела,
а ведь она тогда сказала ему прямо:
за рублик золотой люби
всю ночь меня,
люби меня».
«Ти мало читаєш», - так розпочався один iз наших спiльних ранкiв. Вiн постiйно щось читав, не мiг не читати, вiн був прихильником лiтер. Я ж переїла книжок у Москвi, в мене могла початися книжкова нестравнiсть. «Мене не обходить твоя думка, i з цього приводу також». Вiн сказав, що я надто смiлива, але молода, тупа та необачна. «А ти не боїшся одного ранку вмерти?», - натомiсть спитала я його. «Не менi цього треба боятися». Так вiн вiдповiв. А ще вiн припинив називати мене «дiвчино». «Чому ти не говориш менi «дiвчино»?» «Бо менi зрозумiло, що ти не дiвчина. Усе, я пiшов». I вiн пiшов.
Карина сказала: «А що, коли вiн тебе вб'є?» Ми з нею добряче напиячилися, випадково зустрiвшись в одному ресторанi. «Якби ж то… Забракне йому снаги це зробити». «Звiдки ти знаєш? Ти навiть не знаєш, за що вiн вiдсидiв стiльки». Я стала пояснювати, що вiдразу бачу, на що здатен чоловiк, а на що - нi. «Може, подивишся на мого чоловiка?» «Навiщо, Каро? Щоб потiм вiдбити його в тебе? Не спонукай своєї долi, моя тобi порада». Карину я знала ще вiд часiв нашого навчання. Струнка вiрменка, наймоднiша дiвчина на всю нашу паралель. Iз дуже багатої родини. А чоловiк її - вiдомий банкiр, як виявилося тепер. Багатi дiвчата найчастiше виходять замiж за забезпечених хлопцiв. Або, як казала моя бабуся: «Грошi до грошей». «Общак, общак, куда ты спрятал, сука, а не ответишь, так распишем Хохломой». Чи потрiбен менi зараз банкiр? До речi, не таке вже й тупе це запитання.