«Казино "Руаяль”» — перша книга Флемінга про звичайного британського агента з двома нулями написана 65 років назад. Пам'ятаєте ті часи? Я також ні. Проте Сталін був живим, Британія все ще правила світом, а Єлизавета була звичайною привабливою принцесою і не мріяла стати королевою. Звісно, ворог не дрімає, СМЕРШ заважає будувати світле капіталістичне майбутнє, комуністів та зрадників — хоч греблю гати, і з ними хоч-не-хоч доводиться боротися. Усюди. Навіть за картярським столом. Ну а таке завдання -тільки для найкращих.
А найкращий у нас один — Джеймс Бонд.
Ієн Ланкастер Флемінг народився у Лондоні 28 травня 1908 року, освіту здобув у донському коледжі[1], після чого присвятив деякий час вивчанню мов у Європі. Професійну діяльність розпочав у агентстві новин Рейтере[2], пробував себе на посаді біржевого маклера. На початку Другої світової війни призначений особистим помічником директора воєнно-морської розвідки Великої Британії контр-адмірала Джона Годфрі, де грав ключову роль у британських та союзницьких розвідницьких операціях.
Після війни почав працювати в Кемслі Ньюспейперз[3] як начальник відділу іноземної кореспонденції «Санді Тайме»[4] із мережею журналістів, безпосередньо задіяних у холодній війні. Перший його роман «Казино "Руаяль”», надрукований у 1953 році, познайомив світ із Джеймсом Бондом, спеціальним агентом 007. Початковий наклад роману розійшовся менше ніж за місяць. Натхнений успіхом, Флемінг публікував по романові про Бонда щорічно до своєї смерті. Раймонд Чандлер[5] охарактеризував Флемінга як «найенергійнішого та переконливого письменника трилерів Великої Британії». Його п’ятий роман «Із Росії з любов’ю» сприйняли особливо тепло, а продажі різко злетіли вгору після того, як президент США Джон Кеннеді назвав його однією зі своїх улюблених книг. Загалом книги про Бонда розійшлися накладом 60 мільйонів примірників, а також надихнули на створення надзвичайно успішної кінобондіани, перший фільм якої — «Доктор Но» — з Шоном Коннері[6] в ролі агента 007 побачив світ у 1962 році.
Усі книги про Бонда були написані на Ямайці — у країні, яку Флемінг полюбив ще з часів війни і де він побудував маєток «Золоте око». У1952 році письменник одружився з Анні Розермер. Його оповідання про чарівний автомобіль «Піф-паф ой-ой-ой», написане в 1961 році для сина подружжя — Каспара, стало єдиною дитячою книгою. Помер Флемінг від серцевого нападу 12 серпня 1964 року.
Передмова
О третій ранку запах тютюну та поту в казино стає вкрай нестерпним. Мало-помалу ерозія душі, викликана азартною грою — круто замішаною на жадобі, страху і нервовій напрузі — досягає межі; тоді почуття, що пробудилися, відчайдушно протестують.
Раптом Джеймс Бонд відчув себе стомленим. Він завжди знав міру своїх можливостей та цілковито довіряв своїм відчуттям. Це допомагало уникати виснажування, коли гострота сприйняття притуплюється і призводить до помилок.
Про що кажуть нам ці перші рядки? По-перше, вони відразу переносять нас у гущу подій. Нема потреби сидіти в казино до третьої ранку, — а для більшості перших читачів Флемінга таке взагалі неможливе, — щоб відчути його гламур і мішуру Читач довіряє своєму провідникові, який буденно, але переконливо пише про ерозію душі та знайомить із головним героєм, який, попри будь-що, є людиною, як ми з вами: він стомлюється, хоча й володіє здібностями, про котрі можна лише мріяти — холоднокровно оцінює ризик, знає свої можливості й діє рішуче.
Далі нам розповідають, що дещо затіюється. Ми не знаємо, що саме, але відчуваємо, що стоїмо на порозі подій. Бо герой — це людина дії, і події його не оминуть. Насамперед читачі далекого — 1953 року, коли книгу видали — відчували, що їх занурюють у світ витончених вин, першокласного тютюну, дорогого одягу, мальовничих локацій та екзотичних небезпек, які вони не можуть собі дозволити, але здатні уявити. їхній провідник знав той світ, і вони йому вірили. І наостанок: їм подобалось ім’я головного героя: сильне, просте, його легко запам’ятати і вимовити, ймовірно, але не доконче англійське, з алюзією на заможну Бонд-стрит[7].
У 1953 м’ясо ще видавали по картках, автомобілі в англійських родинах були дивиною, разом з телефоном, не кажучи про телевізор. Багато міст, особливо Лондон і порти, ще не позбулися вирв від бомб, покалічених будівель та плюща, що буяв повсюди. Радянський Союз, де Сталін ще не помер і влада його була сильною, залишався на військових рейках, окупував половину Європи і становив загрозу вільному світові. На сході тривала корейська війна, зловісні та криваві події розгортались у комуністичному Китаї. А недавно винайдена ядерна зброя взагалі загрожувала тотальним знищенням.
1
The Kings College of Our Lady of Eton beside Windsor — приватна британська школа для хлопчиків. Розташована за ЗО км від Лондона на березі Темзи. Коледж заснував у 1440 році Генріх VI. Серед випускників 19 прем’єр-міністрів Великої Британії.
2
Reuters Group Ріс. — британське агентство новин, яке заснував у 1851 році Пол Джуліус Рейтер. Працює 14 тис. співробітників у 91 країні світу.
3
The Kemsley Newspapers Group, створена у 1943 році, на той момент — найбільше видавниче об’єднання Великої Британії.
4
The Sunday Times — заснована в 1821 році — найпродаваніша недільна газета Великої Британії. В 1981 році газету придбав Руперт Мердок.
5
Раймонд Чандлер (1888-1959) — американський письменник, засновник жанру «крутого детективу» (разом з Дешиллом Хемметом та Джеймсом Кейном).
6
Сер Томас Шон Коннері (нар. 1930) — шотландський кіноактор, який зіграв у шести епізодах Бондіани, а також у 70 інших стрічках (містер Всесвіт 1950 р., «Оскар» (1988), чотири «Золотих Глобуси», п’ять премій ВАРТА).
7
Із XVIII століття вулиця елітних бутиків і крамниць у лондонському районі Мейфейр. На цій вулиці розташований аукціонний будинок Сотбіс.