Бонд із сумнівом зітхнув.
— Ще сюрпризи є? — буркнув.
— Нічого особливого, — відповів Матіс. — Ле Шифр загніздився на своїй віллі, миль десять звідси узбережжям. Із ним — два охоронці. Виглядають вправно. Одного бачили в маленькому пансіоні у місті, де кілька днів тому оселилися три доволі загадкові суб’єкти. Можливо, вони — частина команди. Згідно з документами — чехи-апатриди, але один з наших стверджує, що мова, якою вони розмовляли у себе в номері, — болгарська. Болгар тут небагато. Їх використовують здебільшого проти турків та югославів. Вони дурнуваті, проте справні. Росіяни доручають їм найпростіші вбивства чи роблять їх цапами-відбувайлами у складніших справах.
— Щиро дякую. Цікаво, яка доля на мене чекає? — задумливо мовив Бонд. — Щось іще?
— Це все. Зайди перед ланчем до бару «Ермітаж». Я влаштую нам зустріч. А потім запросиш її на обід. Тоді виглядатиме природним твій прихід із нею в казино. Я теж там буду, але триматимуся на відстані. Прихоплю зі собою кілька надійних хлопців, які приглянуть за тобою. До речі, є один американець, на ім’я Лейтер, він зупинився в готелі. Фелікс Лейтер. Він із ЦРУ, працює у Фонтенбло. Лондон наказав тебе сповістити. Начебто непоганий. Може пригодитися.
Із радіо полилася швидка італійська скоромовка. Матіс вимкнув апарат, і вони обмінялися кількома фразами про приймач та оплату товару. Потім шумно розпрощались, Матіс, по-змовницьки підморгнувши Бонду, відбув.
Присівши біля вікна, Бонд занурився у роздуми. Нічого з того, що розказав йому Матіс, не втішало. Його не тільки повністю розкрили, а ще й приставили до нього професійне спостереження. Треба позбутися цього, перш ніж дійде до змагань із Ле Шифром за картярським столом. Росіяни не мають жодних забобонів щодо вбивства як методу розв’язання проблеми. А та жіночка — просто халепа якась! Він тяжко зітхнув. Жінки хороші для розваг. На роботі вони вічно плутаються під ногами, ускладнюють справи сексом, постійними образами та іншим емоційним мотлохом, що тягають із собою. Ці створіння потребують уваги та піклування.
— Чорт забирай! — вилаявся Бонд, потім, пригадавши Мюнців, вилаявся ще, цього разу гучніше, і вийшов із номера.
ДІВЧИНА ЗІ ШТАБ-КВАРТИРИ
Було дванадцята дня, коли Бонд залишив «Сплендід», а годинник на «mairie»[71] почав відбивати полуденний передзвін. У повітрі висів сильний запах хвої та мімози, а свіжополитий сад перед казино, прикрашений акуратними квітниками в обрамку рінистих доріжок, додавав цим своєрідним декораціям ненав’язливу умовність, що більше підходила балету, ніж мелодрамі.
Сонце сяяло, додаючи атмосфері безтурботної яскравості, яка, здавалося, провіщала нову еру повернення моди та процвітання цьому приморському містечку, яке, після стількох мінливостей долі, нарешті делікатно заявляло про своє існування.
Руаяль-лез-О, розташований у гирлі Сомми, де пласке узбережжя південної Пікардії поволі змінюється на стрімчаки Бретані, що тягнуться аж до Гавра, здебільшого повторив долю Трувіля[72].
Руаяль (ще без «О»[73]) починав як невеличке рибацьке селище, а до вершин слави як популярний морський курорт злетів за часів Другої Імперії[Період правління імператора Наполеона III (1852-1870), що став часом господарського піднесення Франції, період індустріальної революції.], і зліт цей був таким самим швидким, як і піднесення Трувіля. Але Довіль[74]придушив Трувіль, як і Руаяль після довгого періоду занепаду поступився Ле-Туке.
На рубежі сторіч, коли у приморських містечок справи були кепські, а в моду увійшло поєднувати відпочинок з «лікувальними процедурами» мінеральними водами, в пагорбах за Руаялем дуже доречно відкрили джерело, що містило достатню кількість сірчистих сполук, аби цілюще впливати на печінку. А оскільки французи завжди скаржаться на печінку, Руаяль швидко перейменували на Руаяль-лез-О, а місцева мінералка в торпедоподібних пляшках мало-помалу просочилась у меню готелів та вагонів-ресторанів.
Проте вона недовго опиралась об’єднаним зусиллям таких потужних супротивників, як «Віші», «Пер’є» та «Віттель»[75]. Сталася низка судових розглядів, купа людей втратила купу грошей, і дуже скоро продаж води скоротився до межі міста та його околиць. Руаялю довелося задовольнятися виторгом від англійських і французьких відпочивальників улітку, а також покладатися на свій рибальський флот узимку. Деякі крихти перепадали місцевому елегантно занедбаному казино з гральних столів Ле-Туке.
72
Trouville-sur-Mer — місто в регіоні Нормандія, розташоване за 40 км на південь від Гавра на узбережжі Ла-Маншу.
74
Deauville — місто неподалік Трувіля. Збудував у 1859 році герцог де Морні за порадою дружини — княгині Трубецької. В 1913 р. Коко Шанель відкрила тут свій перший бутик і запровадила моду на засмагу.