Дівчина ухилилася від прямої відповіді.
— Показний чоловік. Дещо нагадує мені Хогі Кармайкла[87], але відчуваю деяке відчуження і навіть жорстокість у його...
Фразу вона не завершила. Раптом за кілька футів від столика величезне вітринне вікно розірвалося на конфетті. Ударною хвилею потужного вибуху їх відкинуло назад. Потім настала тиша. По тротуару забарабанили уламки. Зі стойки за баром одна за одною падали пляшки. Пролунали крики, біля дверей почався шарварок.
— Залишайтеся тут, — сказав Матіс, відштовхнув стілець і через вибиту віконну раму переступив на тротуар.
ДВОЄ В СОЛОМ'ЯНИХ КАПЕЛЮХАХ
Вийшовши з бару, Бонд цілеспрямовано попрямував тротуаром, обсадженим деревами, в напрямку готелю, розташованого за кілька сотень ярдів звідси. Він зголоднів.
Погода була все такою ж чудовою, але тепер сонце припікало сильніше, і платани на газоні між тротуаром та бруківкою, висаджені футів за двадцять один від одного, дарували приємну прохолоду.
Перехожих було небагато, і двоє чоловіків, які стояли в тіні дерева на протилежному боці вулиці, виглядали недоречно.
Бонд звернув на них увагу ярдів за сто. Приблизно така сама відстань відділяла їх від прикрашеної орнаментом «porte cochere»[88] готелю «Сплендід».
Щось в їхній зовнішності насторожувало. Невисокі на зріст, одягнені в однаково темні та, як подумав Бонд, душнуваті костюми, обидва скидалися на артистів-коміків з вар’єте в очікуванні автобуса, що має відвезти до театру. Обоє мали на голові солом’яні капелюхи зі широкою чорною стрічкою на тулії — напевне, данина святковій атмосфері курорту. Тінь од брилів, а також від дерева, під яким вони стояли, прикривала їхні обличчя. На фоні темних присадкуватих постатей яскравими плямами недоречно виділялися квадратні футляри фотоапаратів, що висіли на плечах незнайомців.
Один футляр — яскраво-червоний, інший — яскраво-блакитний.
На момент, коли Бонд роздивився ці деталі, до чоловіків залишилось ярдів п’ятдесят. Він саме міркував над далекобійністю різних видів зброї та можливостями захисту від неї, коли на його очах розігралося надзвичайне і жахливе дійство.
Червонофутлярний чолов’яга кивнув блакитнофутлярному. Стрімким рухом Блакитний скинув з плеча камеру. Бонду не вдалося роздивитися Блакитного в деталях, бо його заслонив стовбур платана, а той схилився і порався з футляром. Потім — сліпучий спалах, за ним — оглушливий вибух, від якого позакладало вуха, і Бонда, хоч той і перебував якраз за деревом, жбурнуло на бруківку потужною хвилею гарячого повітря, яким зім’яло щоки та живіт, немов ті були картонними. Він лежав на спині, втупившись у небо, поки повітря (чи те, що він вважав повітрям) продовжувало після вибуху бренькати, немов хтось довбашив кувалдою по басових клавішах фортепіано.
Коли приголомшений, напівнепритомний Бонд спромігся піднятися на коліно, згори на нього обрушився жахливий дощ зі шмаття плоті й закривавленого дрантя, упереміш з гілками і гравієм. Потім попадали дрібні гілки та листя. З усіх боків чувся дзвін розбитого скла. В небі висів гриб чорного диму, який здійнявся і розвіявся у Бонда на очах. У повітрі стояв непристойно сильний запах вибухових речовин, дерева, що горіло, і .. .саме так, смаженої баранини. Дерева в радіусі п’ятдесяти ярдів стояли без листя, дуже обгорілі. Два з них підломилися посередині й валялися на дорозі, немов підкошені. Проміж ними чорнів кратер, що курився. Від обох чоловіків у солом’яних капелюхах не лишилось абсолютно нічого. Натомість на дорозі, бруківці й на стовбурах дерев виднілися криваві сліди, а на гілках теліпалися обривки одежі.
Бонда знудило.
Першим до нього дістався Матіс, але на той момент Бонд уже підвівся і тримався за дерево, що врятувало йому життя.
Оглушений, але неушкоджений, він дозволив Матісу відвести його у «Сплендід», з якого саме повибігали налякані гості та персонал. Віддалене дзеленькання провістило прибуття «швидких» та пожежників, а тим часом Бонд з Матісом протиснулися крізь натовп, піднялися сходами і добралися до номера Бонда.
Матіс одразу шугнув увімкнути радіоприймач, що стояв перед каміном, опісля, поки Бонд знімав із себе заплямований кров’ю одяг, закидав його питаннями. Коли дійшло до опису незнайомців, Матіс зірвав слухавку з телефонного апарата, що стояв біля ліжка.
— ...і скажіть поліції, — мовив на завершення він, — скажіть їм, що англієць із Ямайки, якого вразило вибухом, — моя турбота. Він неушкоджений, і їм нема чого його тривожити. Я буду в поліції за півгодини і все поясню. Треба сказати пресі, що, вочевидь, сталася вендета між двома болгарськими комуністами, і один убив другого бомбою. Третього болгарина, який вештається десь поблизу, згадувати не треба, але його необхідно будь-що заарештувати. Він, найімовірніше, вирушить у Париж. Перекрийте дороги. Зрозуміло? Alors, bonne chance[89].
87
Говард (Хогі) Кармайкл (1899-1981) — американський композитор, диригент та кіноактор. Працював із Луїсом Армстронгом, Фредом Астером, Бінгом Кросбі, Дюком Еллінгтоном, Гленом Міллером.