Того червневого вечора Бонд, пройшовши через «кухню» до salle privee, з відчуттям упевненості та п’янким передсмаком перемоги, обміняв мільйон франків на фішки по п’ятдесят тисяч і зайняв місце поруч з chef de partie за столом номер один.
Тут попросив надати картку шефа зі списком виграних номерів за останню сесію, що почалась о третій дня, і ретельно його вивчив. Він неодмінно робив так перед початком гри, хоча, звісно, знав, що кожен поворот колеса та кожне падіння кульки в пронумеровану комірку не мають жодного зв’язку з минулим. Також знав: гра починається наново щоразу, коли круп’є правою рукою бере кульку зі слонової кістки, штовхає один із чотирьох держаків тією ж рукою, запускаючи колесо за годинниковою стрілкою, і нарешті тією ж рукою кидає кульку на зовнішній обід колеса проти його обертання.
Вочевидь цей ритуал, а також усі механічні дрібниці будови пристрою, пронумеровані комірки та циліндр розробляли та вдосконалювали роками для того, щоб ані майстерність круп’є, ні будь-яке відхилення в механізмі не мали змоги вплинути на траєкторію кульки. А все ж таки, згідно з негласною традицією серед гравців у рулетку, і Бонд свято її дотримувався, треба ретельно вивчити історію останньої сесії та керуватися будь-якими поміченими дивнотами у поведінці рулетки. Наприклад, помітити і взяти до уваги послідовності двох та більше номерів, що випадали, чи якщо чотири рази випадали інші комбінації, у тому числі парний-непарний, чорний-червоний.
Бонд не був прихильником такої традиції. Він просто покладався на принцип — чим більше уваги приділяєш грі та чим більше винахідливості докладаєш, тим більше від неї можеш отримати.
Із записів про номери, що випали за останні три години саме на цьому столі, Бонд не побачив для себе нічого цікавого, хіба що остання дюжина майже не випадала. Він дотримувався правила йти за рулеткою та змінювати стратегію і починати новий раунд після того, як випадало «зеро». Тож він вирішив розіграти один з улюблених гамбітів і ставити на дві — в даному випадку, на перші дві — дюжини по максимальній ставці, сукупно сто тисяч франків. Таким чином він накривав дві третини номерів на полі, крім «зеро», і, оскільки за дюжини платили два до одного, мав шанс отримувати сто тисяч щоразу, коли випадала цифра менше двадцяти п’яти.
За сім раундів він виграв шість разів. Сьомий програв, коли випала тридцятка. Чистий дохід Бонда становив півмільйона. Він пропустив восьмий круг. Випало «зеро». Така удача підбадьорила Бонда. Сприйнявши число «тридцять» за дороговказ, він вирішив ставити на першу та останню дкокини, допоки не програє двічі. Десять раундів по тому друга дюжина випала двічі, що обійшлося йому в чотириста тисяч франків, але з-за столу він вийшов із мільйоном сто тисяч прибутку.
Тільки-но Бонд почав грати за максимальною ставкою, він одразу опинився в центрі уваги. Оскільки йому вочевидь щастило, кілька дрібних рибчин-причеп спробували пополювати разом з акулою. Зайнявши місце напроти, один такий тип, котрого Бонд упізнав як американця, почав виказувати більш ніж доброзичливе ставлення та відчайдушно радів кожному виграшеві. Не раз широко посміхнувся через стіл і, старанно копіюючи рухи Бонда, розміщував свої скромні фішки по десять тисяч поруч з великими ставками Бонда. Коли Джеймс підвівся, той теж скочив на ноги і привітно крикнув:
— Дякую, що підвезли. Гадаю, я винен вам випивку. Можна пригостити?
Бонд подумав, що це, мабуть, той хлопець із ЦРУ. Він переконався у своїй правоті після того, як кинув фішку — десять тисяч — круп’є і дав тисячу huissier[93], який послужливо відсунув його крісло, й вони удвох вирушили до бару.
— Мене звати Фелікс Лейтер, — відрекомендувався американець. — Радий познайомитися.
— Бонд. Джеймс Бонд.
— Чудово, — відізвався супутник. — Подивимось, як можемо відсвяткувати.
Бонд наполіг, щоб Лейтер узяв собі «Хейґ & Хейґ»[94]з льодом, і пильно подивився на бармена.
— Сухе мартіні, — сказав. — Одне. У глибокому бокалі для шампанського.