Метрдотель уклонився.
— Мої вітання, мадемуазель та месьє. Месьє Жорж, — він повернувся до сомельє і повторив йому перелік замовлених страв.
— Parfait[108]! — вигукнув сомельє і простягнув гостям винну карту в шкіряній обкладинці.
— Якщо ви не проти, — звернувся Бонд до супутниці, — я би волів випити з вами шампанського. Це — веселе вино, і воно дуже підходить до нинішньої нагоди... принаймні, сподіваюся, — додав.
— Гаразд, від шампанського я не відмовлюся, — відгукнулася Веспер.
Тицьнувши пальцем на потрібний рядок, Бонд звернувся до сомельє:
— Як щодо «Теттенже»[109] сорок п’ятого року?
— Чудове вино, месьє, — погодився той. — Та якщо дозволите... — він показав олівцем на інший рядок. — «Блан де Блан Брют» сорок третього року тієї ж марки не має собі рівних.
Бонд посміхнувся.
— Гаразд, хай буде так. Це не дуже відома марка, — пояснив Бонд супутниці, — але, можливо, найкраще шампанське у світі, — відчувши відтінок претензійності у своїх словах, він поквапився додати: — Прошу мені пробачити, але я отримую справжнє задоволення від смачних страв і напоїв. Мабуть, це частково тому, що я неодружений, але переважно завдяки звичці приділяти увагу дрібницям. Знаю, виглядає вередливо і старомодно, але коли я працюю, то зазвичай снідаю наодинці, отже, хоч-не-хоч, а стаєш вибагливим.
Веспер теж посміхнулася.
— Чудова вада, — мовила. — Я сама віддаюсь будь-якому заняттю сповна і намагаюся не втрачати можливості. Мені здається, жити треба саме так. Проте звучить трохи по-дитячому, — додала вона, немов просячи вибачення.
Принесли карафку горілки у відерці, обкладеному льодом, і Бонд наповнив чарки.
— Не можу з вами не погодитися, — сказав. — А тепер, Веспер, вип’ємо за те, щоби сьогодні нам пощастило.
— Погоджуюся, — відповіла дівчина тихо, підіймаючи чарку і дивлячись йому прямо в очі. — Сподіваюся, все пройде гладко.
Бонду здалося, що вона мимоволі знітилася, коли підтримала тост, але потім дівчина поривно схилилася до нього:
— У мене є для вас новини від Матіса. Йому кортить самому розказати. Це стосується бомби. Неймовірна історія.
ГРА ПІД НАЗВОЮ «БАКАРА»
Бонд озирнувся навсебіч, переконуючись, що можливості їх підслухати нема, та й ікру подадуть тільки разом з тостами, які ще смажили.
— Розкажіть, — його очі заблищали.
— Вони схопили третього болгарина на шляху до Парижа. Він їхав у «Сітроені» й дорогою підібрав для прикриття двох англійських туристів. На дорожньому посту під час перевірки настільки погано відповідав французькою, що у нього попросили документи, а він витягнув пістолета і застрелив патрульного. А другому, не знаю як, удалося його затримати і не дати застрелитися. Потім болгарина доправили до Руана і розв’язали язика — гадаю, у звичайному французькому стилі.
Виявилося, що усі троє з одного осередку, із тих, кого засилають у Францію для таких справ — диверсантів, найманих вбивць і тому подібних. Колеги Матіса вже працюють над захопленням решти. Цій трійці пообіцяли два мільйони франків за вашу голову, й агент, який їх інструктував, сказав: якщо вони правильно виконають інструкції, нема жодного ризику, що їх схоплять.
Веспер ковтнула горілки.
— І тут починається найцікавіше. Агент видав їм два футляри для фотоапаратів, які ви помітили. Сказав, що різні кольори полегшать завдання. Пояснив, що у синьому — потужна димова шашка, а в червоному — вибухівка. Коли один з них кине червоний футляр у вас, інший має натиснути кнопку на синьому, і вони удвох під прикриттям диму зможуть відійти непомітно. Насправді димова шашка виявилася вигадкою — просто, аби болгари повірили, що зможуть зникнути. Обидва футляри містили однакову потужну вибухівку. Жодної різниці між вмістом синього та червоного не було. Задум полягав у тому, щоб одночасно знищити і вас, і бомбометальників. Для усунення третього, напевне, був ще якийсь план.
— Продовжуйте, — Бонда захопила винахідливість розробників цієї подвійної операції.