— Цілком погоджуюся, — хитнув головою Бонд.
ХВИЛЯ ПРИСТРАСТІ
Вони розмовляли на порозі номера Веспер. Коли хазяїн пішов, Бонд штовхнув дівчину всередину і зачинив двері. Потім обняв її за плечі й поцілував у щоки.
— Це справжній рай, — мовив.
Очі Веспер блищали. Вона поклала долоні на руки Бонда. Він наблизився впритул і охопив її за талію. Дівчина відкинула голову назад і привідкрила рота назустріч.
— Люба моя, — прошепотів Бонд і уп’явся в губи Веспер. Він розціпив її зуби язиком, відчуваючи, як її язик несміливо, а потім з наростаючою пристрастю відповідає на його пестощі. Його руки помандрували нижче, стиснули її стегна, водночас він увесь притулився ще щільніше. Важко дихаючи, дівчина відірвала вуста і завмерла, також притиснувшись усім тілом. Джеймс потерся щокою об її щоку, разом з тим відчуваючи твердість її грудей. Він провів рукою по волоссю та, відкинувши голову дівчини назад, знову припав до її губ. Вона відштовхнула його і без сил упала на ліжко. Ще мить вони жерли одне одного поглядами.
— Вибачте, Веспер, — видихнув Бонд. — Я не хотів... ось так зразу.
Вона похитала головою, не спроможна мовити й слова, наче буря почуттів позбавила її мови.
Бонд сів поруч. Вони дивились одне на одного із млосною ніжністю, поки буря пристрастей вирувала в їхніх жилах.
Веспер нахилилась і поцілувала його в куточок рота, потім відкинула зі спітнілого чола Джеймса пасемко чорного волосся.
— Дорогий, дай мені сигарету, — попросила, обводячи кімнату неуважним поглядом. — Не пам’ятаю, куди я поклала свою сумочку.
Бонд запалив сигарету й передав її Веспер. Вона глибоко затягнулась і, тихо зітхнувши, повільно випустила дим через напівзатулений рот.
Бонд обняв дівчину, але та підвелася, підійшла до вікна й завмерла, повернувшись до Джеймса спиною.
Він зиркнув на свої руки — вони ще трохи тремтіли.
— До обіду мені треба привести себе до ладу, — мовила Веспер, дивлячись у вікно. — Чому б тобі не сходити покупатись? Я розпакую речі.
Уставши з ліжка, Бонд підійшов до дівчини та обняв її. Накрив долонями груди й відчув, як набрякли її соски. Вона притиснула його руки до себе міцніше, але продовжувала дивитись у вікно.
— Не зараз, — прошепотіла.
Джеймс нахилився і приклав губи до її шиї. На мить він ще міцніше притулив дівчину до себе, потім відпустив.
— Звичайно, Веспер, — сказав.
Підійшовши до дверей, поглянув назад. Дівчина не ворухнулася. Йому чомусь здалося, що вона плаче. Він зробив крок назад, але зрозумів, що зараз слова будуть недоречними.
— Любове моя, — мовив тихо, вийшов і зачинив за собою двері.
У своєму номері Бонд сів на ліжко. Від щойно пережитого вибуху почуттів на нього наринула знемога. Він розривався між бажаннями розтягнутися на ліжку або зануритись у цілющі води моря. З хвилину зважував варіанти, потім підійшов до валізи і витягнув білі льняні купальні шорти і темно-синю піжаму.
Джеймс терпіти не міг піжами і завжди спав голим, допоки під кінець війни у Гонконзі не знайшов чудовий компромісний варіант. Піжамна куртка, майже до колін, без ґудзиків але з поясом на талії та широкими рукавами, що не доходили до ліктів. У результаті вийшов зручний нежаркий одяг. Бонд натягнув куртку поверх шортів; вона приховала усі синці та подряпини, за винятком тонких білих шрамів на зап'ястях і щиколотках, а також відмітини від СМЕРШу на правій руці.
Сунув ноги в темно-сині шкіряні сандалі, спустився сходами, вийшов з готелю і вирушив дощатим настилом на пляж. Обходячи будівлю, подумав про Веспер, але стримався і не поглянув, чи вона все ще стоїть біля вікна. Якщо дівчина його і побачила, то нічим себе не виказала.
Бонд ішов краєм моря по твердому золотистому піску, поки будівля пансіону не зникла з поля зору. Тоді скинув піжамну куртку, коротко розбігся і пірнув у невисокі хвилі. Дно в цьому місці круто спадало вниз, він проплив під водою стільки, скільки вистачило повітря, роблячи потужні гребки руками і насолоджуючись м’якою прохолодою довкола. Виринувши на поверхню, відкинув волосся з лоба. Була майже сьома вечора, і сонце не припікало так нещадно. Скоро воно сховається за дальньою крайкою бухти, проте зараз світило просто йому в очі, тож він ліг на спину і поплив через бухту, наздоганяючи сонце.
Коли вибрався на берез майже за милю від місця, де увійшов у воду, тіні вже покрили місце, де Бонд залишив одяг, але він ще мав час полежати на твердому піску, щоб висохнути, поки сутінки остаточно не поглинуть берег.