— Іди до себе, — наказала Веспер, коли Бонд ненадовго задрімав у її обіймах.
Немов намагаючись забрати слова назад, дівчина міцно обняла його й зашепотіла ніжності, притиснувшись до нього усім тілом.
Коли Бонд нарешті встав і нахилився, щоб поправити волосся та поцілувати на прощання, Веспер простягнула руку до лампи й увімкнула світло.
— Подивися на мене, — сказала, — і дай подивитися на тебе.
Бонд опустився поруч з нею на коліна.
Веспер вдивлялась в обличчя, немов бачила його вперше. Потім потягнулась і обвила рукою шию. В її глибоких блакитних очах стояли сльози, коли вона притягнула його голову до себе й ніжно поцілувала в уста. Потім відпустила його і вимкнула лампу.
— На добраніч, любий мій, — прошепотіла.
Бонд схилився і поцілував дівчину, відчувши на губах солоний присмак сліз. У дверях він озирнувся.
— Спи, моя крихітко, — мовив. — Не турбуйся, тепер усе буде добре.
Він тихенько зачинив за собою двері й, відчуваючи, що його серце сповнене любові, пішов до себе.
КРОВОТОЧИВЕ СЕРЦЕ
Зранку хазяїн пансіону приніс листа.
Він увірвався в номер Джеймса, тримаючи конверт так, немов той палав.
— Сталося нещастя. Мадам...
Бонд зіскочив з ліжка, кинувся до ванної кімнати, але двері виявилися зачиненими. Він метнувся назад — через свою кімнату — коридором, повз перелякану покоївку.
Двері у номер Веспер були відчинені. Сонячне сяйво пробивалося крізь віконниці, освітлюючи кімнату. На подушці виднілось її чорне волосся, а під простирадлом вимальовувалися контури тіла, що застигло, наче витесане з каменю.
Бонд упав на коліна перед ліжком і відкинув покривало.
Вона спала. Здавалося, вона спала. Очі заплющені. У рисах милого обличчя нічого не змінилося. Вона виглядала такою, як завжди, проте... тепер була нерухомою, без пульсу, без дихання. Саме так. Без дихання.
Трохи згодом увійшов хазяїн, торкнув Бонда за плече і показав на порожню склянку на столику біля ліжка. На дні був осад. Поруч лежали книжка Веспер, пачка цигарок та сірники й ті жіночі дрібнички, що нагадують радше символи: люстерко, помада, носовичок. На підлозі валявся порожній флакончик з-під снодійного, той, який Бонд бачив у ванній у день приїзду.
Джеймс підвівся на ноги і спробував опанувати себе. Месьє Версуа простягав йому конверт, який Бонд нарешті взяв.
— Будь ласка, повідомте комісара поліції, — попросив Бонд. — Я буду в себе у кімнаті, якщо знадоблюся.
Не озирнувшись, Джеймс, як автомат, пройшов до себе.
Він присів на краєчок ліжка і деякий час дивився крізь вікно на безтурботне море. Потім поглянув на листа. На конверті великими округлими літерами були написані два слова «pour Lui[170]».
Промайнула думка, що, напевне, Веспер навмисне залишила інструкції розбудити її раніше, щоб її знайшов не він.
Бонд перекинув конверт. Ще зовсім недавно її гарячий язичок торкався смужки клею, щоб заліпити листа.
Він глибоко зітхнув і розкрив конверта.
Лист виявився недовгим. Трохи затримавшись на перших рядках, Джеймс пробіг його швидко, тільки дихання прискорилося.
Потім Бонд віджбурнув листа, немов то був смертоносний скорпіон.
«Мій любий Джеймсе! (Так починався лист.)
Я кохаю тебе усім серцем, і поки ти читаєш ці рядки, сподіваюся, ти також ще мене кохаєш, оскільки за мить твоє почуття до мене помре. Отже, прощавай, моя любове, поки ми ще любимо одне одного. Прощавай, коханий мій.
Я — агент МВС[171]. Так, я подвійний агент і працюю на росіян. Мене завербували через рік після закінчення війни, і відтоді я працювала на них. У мене був роман з поляком, який служив у британських ВПС. Я все ще кохала його, коли зустріла тебе. Ти зможеш з’ясувати, хто він. Він двічі нагороджений орденом «За бойові заслуги», а після війни М. тренував його, щоб закинути до Польщі. Його спіймали, катували і під тортурами він багато чого розповів, у тому числі про мене. Росіяни прийшли до мене й пообіцяли, що він житиме, якщо я погоджуся працювати на них. Він про це не знав, але йому дозволили писати мені листи. Вони приходили щомісячно п’ятнадцятого числа. Скоро я зрозуміла, що потрапила у замкнене коло. Мені була нестерпною думка про те, що п'ятнадцятого не отримаю листа. Що означатиме: його стратили. Я намагалася передавати їм якомога менше інформації. Ти мусиш мені повірити. А потім з'явився ти. Це я розказала, хто отримав завдання в Руаялі та під яким прикриттям. Саме тому вони все знали про тебе задовго до прибуття і мали змогу встановити мікрофони. Ле Шифр також був у них під підозрою, але росіяни не знали, яке завдання тобі доручено, крім того, що це стосується Ле Шифра. Так я їм сказала.