Потім мені наказали не стояти позаду тебе в казино, а також простежити, щоб ані Матіс, ані Лейтер не опинились у тебе за спиною. Саме тоді їхня людина тебе ледь не застрелила. Потім мені наказали інсценувати своє викрадення. Напевне, ти дивуєшся, чому я була такою небалакучою в нічному клубі — я знала, що станеться далі. Мене не чіпали, бо працюю на МВС.
Та коли я дізналося, що вони з тобою зробили, хоча тебе катував Ле Шифр, який до того ж виявився зрадником, я вирішила для себе, що далі так тривати не може. Но той момент я вже зрозуміла, що закохалась у тебе. Мені наказали вивудити у тебе деякі відомості, поки ти лежав у лікарні, але я відмовилася. Мене контролювали з Парижа. Я мала двічі на день телефонувати у район площі Інвалідів. Мені погрожували, а потім, коли нарешті зняли контроль, я зрозуміла, що моєму коханцеві в Польщі напевне призначено померти. Вони боялися, що я заговорю, і тоді я отримала останнє попередження: якщо не послухаюся, за мене візьметься СМЕРШ. Я не звернула уваги, бо по вуха закохалась. А потім помітила в «Сплендіді» чоловіка з чорною пов’язкою і з'ясувала, що він цікавиться мною. Це сталось у переддень нашого приїзду сюди. Я сподівалася, що зможу від нього відірватися. Надумала віддатися тобі повністю, а потім утекти до Південної Америки через Гавр. Я мріяла мати від тебе дитину і десь далеко розпочати нове життя. Проте нас відстежили. Від них неможливо сховатися.
Я знала: якщо відкриюся тобі, нашому коханню настане кінець. Вибору не мала: або агенти СМЕРШу вб'ють мене і, заразом, тебе, або я сама позбавлю себе життя.
Ось такі справи, любий мій. Ти не можеш змусити мене називати тебе інакше або казати, що я тебе не кохаю. Я заберу зі собою в могилу своє кохання та спомини про те, як гарно нам було разом.
Допомогти тобі не можу майже нічим. Паризький номер у районі площі Інвалідів — 55200. У Лондоні я ні з ким не зустрічалася. Зв’язок відбувався через продавця газет на Чарінг-Кросс 450.
Під час нашої першої зустрічі за ланчем ти розказав про одного чоловіка в Югославії, якого звинуватили у зраді. Він виправдовувався тим, що, мовляв, його закружляло у світовому вирі. Це і моє єдине виправдання. Це, а також любов до чоловіка, життя якого я намагалася врятувати.
Пізно, я стомилось, а ти поруч — за цими двома дверима. Маю бути сильною Ти можеш врятувати мені життя, але я більше ніколи не зможу поглянути в твої кохані очі.
Любий мій, любий!
В.
Бонд відкинув листа. Машинально стиснув пальці. Раптом дав собі ляпаса й підвівся. З хвилину він дивився на тихе море за вікном, потім страшно вилаявся уголос.
В очах стояли сльози, він змахнув їх.
Відтак Бонд натягнув сорочку, штани, з кам’яним обличчям спустився вниз і зачинився у телефонній кабінці.
Чекаючи на з’єднання з Лондоном, почав аналізувати факти, почерпнуті з листа Веспер. Усе зійшлося. Підозри та дивацтва останніх чотирьох тижнів, які він інстинктивно підмічав, але розум відмовлявся визнавати їх, тепер постали дороговказами.
Тепер він бачив у Веспер лише шпигунку. їхнє кохання та свій смуток відкинув у дальній закуток пам’яті. Можливо, колись згодом він їх звідти витягне, холодно проаналізує, а потім з гіркотою засуне назад, разом з іншим сентиментальним непотребом, про який майже забув. Лишилися тільки її зрада відомству, своїй країні, а також збитки, які зрада їм заподіяла. Як професіонала його зараз хвилювали наслідки — агентів, «легенди» яких розробляли роками, тепер буде викрито, супротивник зламає коди, відбудеться витік інформації зі самого серця тієї секретної служби, що зосередилася на впровадженні агентури у Радянському Союзі.
Просто жахливо! Тільки Богові відомо, як це все полагодити.
Бонд заскреготів зубами. Раптом він пригадав слова Матіса: «Навкруги повно чорних мішеней». І ще: «А щодо СМЕРШу? Мені не подобається, що ці хлопці вештаються Францією та вбивають тих, хто, на їхню думку, зрадив їхній режим».
Бонд гірко посміхнувся.