Выбрать главу

Мрії здійснилися і народний месник, отримавши високу посаду Першого радника Добромола, від пуза наївся м’якенького хлібця з маслом та ікрою. Навіть був змушений декілька днів після цього пити проносне та лякати свого короля незрозумілими протяжними звуками і не надто приємним шипінням.

Народ Кома з захопленням підтримав всі ці правильні і своєчасні кадрові рішення.

На другий день свого славетного правління, коли сонечко зійшло над іржавим дахом королівського палацу, вдячний народ, як безмежне Брудне море, заполонив центральну площу, а також всі вулиці навколо. На побудований вночі нашвидкуруч височенний постамент заліз сам король Добромол, щоб оголосити своїм підданим унікальний план глобальних змін. Королівська голова після вчорашнього багатогодинного обмивання перших призначень боліла нестерпно. Але, зібравши всю свою волю у міцний натруджений кулак, Добромол розпочав історичну промову:

— Чому мій любий народ так погано живе, як старий собака без господаря? — звернувся до зачаївшого подих натовпу новообраний монарх, який так вдало поєднував у своїй постаті справжню велич із простотою та доступністю.

Добромол зробив театральну паузу, голосно відригнувши неякісний закусон, який напередодні привселюдно доставили до палацу зі звичайного міського шинку. Бажання монарха бути якомога ближчим до народу мало шалену підтримку, хоча викликало деякі фізіологічні недоречності.

— Ви погано живете, тому... — напруження досягло апогею, народ тремтів, очікуючи відповіді на сакральне питання, — тому що стара влада, хай їй грець, вас гнобила, грабувала і жирувала за ваш рахунок. Вони купалися в розкоші, в той час, як ви, мої любі, ледве жевріли...

Ревіння задоволеного натовпу зігнало геть всіх птахів з дахів у центрі міста. Люди не стримували емоції, що переповнювали їхні чуйні натури. Вони ж завжди відчували всім своїм нутром, особливо нижньою частиною шлунку, в чому був сенс їх проблем, — не в лінощах, боягузтві, тупості та жадібності, не в запійному пияцтві і розгульному житті, а в цій падлючій корумпованій владі. Вони глибоко в душі це підозрювали, але так чітко розкласти по поличках першопричину всіх їхніх страждань міг тільки дарований долею справжній народний лідер.

— Слава! Слава королю Добромолу, наймудрішому, найсправедливішому королю на всьому білому світі! — щиро, на всю горлянку, волали громадяни, які прозріли просто в одну мить.

Король підняв руку і бурхливе народне море стихло, на високому постаменті він парив над цим безмежним океаном щирої любові і обожнення. Повною мірою отримавши насолоду від цього дивного відчуття, Добромол впевнено і з натхненням продовжив свою доленосну промову:

— Всі ці таргани, що приповзли до влади і бездарно керували країною всі ці роки, — злочинці. Їм не буде прощення!

— Смерть їм! Смерть! — ревів у п’янкому екстазі натовп.

— Народ Кома виніс вирок, я тільки підписую ваше справедливе рішення, — без пафосу, скромно і гідно презентуючи новий стиль народофільського патерналізму, продовжив Добромол. — Ми відберемо і по-чесному розділимо все незаконно нажите Старко і його посіпаками. Наш народ заживе не гірше, а можливо, навіть краще, ніж громадяни Ковбаси, які просто очманіли від зайвих наїдків і напоїв!

Правду кажучи, це вже був емоційний перебір. Народ навіть мріяти не міг про таку щедрість і справедливість. Це як сподіваєшся отримати обгризену кістку, а тобі виносять ціле запечене порося, яке більше за весь твій обідній стіл, з хрусткою скоринкою і м’ясцем, що неймовірно пахне і просто тане в роті... Запах такий, що вмерти можна! Ой, вибачте, трохи замріявся. Про що це ми? Ага...

Люди ридали, голосили, рвали на собі позичені у сусідів сорочки, падали додолу навколішки і цілували каміння, куди ступала нога монарха, якого вони тепер обожнювали до безтями. Деякі, не маючи сил стримати таке неймовірне захоплення, просто, пробачте, обісцялися. Були й інші форми прояву безмежних радощів, але про це у казках не прийнято розповідати.

Король Добромол був задоволений реакцією своїх підданих на його стратегічний план перебудови похмурої батьківщини. Він був виключно чесним і рішучим монархом. Як і обіцяв своєму народу, не відкладаючи у довгу шухляду, підписав указ, яким оголосив усіх представників старої влади злочинцями, що заслуговують найсуворішого покарання.

Наступним указом він скасував антигуманний мораторій на смертну кару. Добромол направду не був надто суворим. Він любив цуценят, пташок і навіть свою дружину. Але король не хотів обмежувати суди у виборі справедливого покарання для мерзенних виродків, що незаконно керували до нього його королівством. Щоб у них в роті пір’я поросло!

Судді, аби довести королю-реформатору свою щиру відданість та заразом зберегти свої хлібні посади, почали строчити смертні вироки всім без розбору представникам старої драної еліти. Що вони там робили, чим займалися, на яких посадах працювали, — для судових рішень не мало жодного значення. Сама належність до старої влади, навіть на дрібному регіональному рівні, була завершеним складом злочину, що не підлягав оскарженню.

Так, іноді перегинали палку. Не без того. Наприклад, «вишку» відхопив сивий трудяга-пічник. В залі, де відбувалося судове засідання, почала дуже курити піч-буржуйка. Бідолашний пролетарій повзав біля неї навколішках, намагаючись вибити спресовану сажу, та відрихтувати зламану заслінку. Його старанність була неправильно витлумачена не зовсім тверезим суддею.

— Ці бридкі колишні керівники, ці підступні злочинці сподіваються вимолити прощення, повзаючи на колінах! — заревів суддя.

Гикнувши, представник місцевої феміди обтер шмарклі брудною мантією, видув гранчак з водою та грізно промовив:

— Дзуськи вам! Лише вища міра покарання — ось мій справедливий вирок.

Ну, і звична справа — брязь молоточком по столу. Коли бідолашного пічника тягли за ноги через усю залу, він несамовито кричав, що ні в чому не винний, чим тільки посилив упевненість судді в об’єктивності вироку.

Але не ці дрібниці дратували короля Добромола та його найближчих однодумців. Темпи судочинства були неймовірно повільними. А чому тут дивуватись? Всі судді в Комі були представниками старої формації, що геть віджила своє. Ну й справді, чого тягнути, навіщо зволікати? Так, дійсно старі судді, вислужуючись перед новим монархом, завжди виносили суворі вироки. Але все це понтове позування на нікому непотрібних судових засіданнях, несамовите бажання прочитати справу, особисто виписати та оголосити вирок... Вся ця нікому не потрібна маячня, весь цей гнилий багаж старої судової машини, просякнутий смердючою сумішшю підлабузництва та саботажу, гальмував конвеєр справедливості, без чого не могло бути швидких темпів великих перетворень Великого перетворювача.

Саме тут і розкрився в повній мірі рідкісний талант Першого радника короля. Його яскраві нестандартні пропозиції, що значно випередили свій час, швидко розвіяли депресивну хандру народного улюбленця. Перший радник запропонував кардинально оновити та розширити обрії судової системи, відправивши всіх старих суддів на ешафот разом із їх підсудними. А на цю відповідальну роботу призначити молодих, енергійних, нікому не відомих і нікому не потрібних та абсолютно неписьменних патріотів. Головне, щоб цей цінний державний непотріб щиро відчував необхідність і важливість глобальних перетворень найвидатнішого короля казкової сучасності.

Перший радник повністю виправдав довіру свого улюбленого монарха. По-перше, це було свіжо і модерново. По-друге, неймовірно ефективно. Претендентів на посилення королівської феміди ніхто не знав, вони були нікому не цікаві і це робило їх незалежними. Чисті аркуші їхніх біографій, де було лише ім’я та орієнтовна дата народження, стали найкращим доказом незаплямованості їх репутацій. Найважливішою родзинкою нової кадрової політики стала повна неписьменність майбутніх стовпів королівського правосуддя.

Залізна логіка Першого радника була струнка, як рейка. Навіть позбавлений жодного співчуття непохитний ліквідатор державних злочинців ні-ні та й може почати читати кримінальну справу ворогів народу. Йому, бач, цікаво, а конвеєр правосуддя гальмується, темпи знищення ворогів падають.