Король розумів і любив широкі верстви населення, які зі свого боку розуміли і несамовито любили свого кумира. Але народна любов — така складна коштовна річ, що без грошей може швидко змарніти. А ось із грошима, бісова ковінька, у королівстві були постійні проблеми.
Стратегічна програма антикорупційної мобілізації, що отримала у люблячих все скорочувати комікян гучну назву СПАМ, безумовно, після своєї реалізації повинна була забезпечити неймовірне зростання економіки. До королівства попруть неосяжного розміру інвестиції, нестримно почнуть зростати доходи населення... Але все це мало б відбутися з часом, у світлому майбутньому, куди впевнено попрямував Ком, а от грошики потрібні були негайно. Треба було терміново поповнювати спорожнілу казну. Вельмишановні ґазди за звичкою не платили податків, а конфлікти з ними були не на часі. Трудовий народ залюбки б сплатив податки зі своїх доходів, але вони поки що не проглядалися. А яка ж може бути народна любов без цих клятих доходів? Така халепа могла засмутити кого завгодно, але не нашого Добромола.
Король-реформатор рішуче пішов на виконання своїх обіцянок, які так сподобались його вірнопідданим. Перший радник передав доручення справедливого і безмежно чесного монарха до загрузлих у законотворчих процесах Боярських Зборів. Бояри-законотворці синхронно хряснули своєю правицею, що пройшла безпрецедентний відбір, по однісінькій кнопці, яка залишилася після радикального оновлення Зборів. Шварк, і побажання короля вмить перетворилося на суворий Закон королівства.
Новий закон визначав, що пильні та свідомі громадяни, які знайдуть незаконно отримане майно представників старої влади, отримають за це одну третину від цього майна, а дві третини — надходить до королівської казни. Зрозуміло: все, що мали «колишні», отримано було незаконно, тому шукати таке майно було зовсім не складно. Це був найсправедливіший, найжаданіший закон в історії Кома.
Зморений безгрошів’ям та паленим самогоном багатостраждальний народ Кома скажено радів, як зголоднілі вівці на весняному пасовиську. Рейтинги Добромола злетіли до зірок. Провідні вчені королівської Академії наук із захопленням підтримали сміливу теорію наймолодшого і найперспективнішого академіка, який напередодні відсвяткував свій сімдесятирічний ювілей. Він блискуче довів необхідність термінового розширення шкали для підрахунку рейтингу короля-рейтингоносця, який вже ніяк не можна було втиснути у сто відсотків. Після бурхливої наукової дискусії та проведення складних і небезпечних лабораторних досліджень для оцінювання всенародної любові і підтримки Добромола, була одноголосно затверджена тисячовідсоткова рейтингова шкала. Хоча особливо обдаровані науковці в академічних колах розповідали, що тисяча відсотків — це ще далеко не межа.
Королівство ожило. Вдячний народ, наламавши дрючків із сусідських парканів, шниряв містами і селами, нейтралізуючи опір різнобарвних представників старої корумпованої влади, які відчайдушно намагалися захищати своє кровне.
Найперше розтягли до цвяхів шикарні палаци Старка і його найближчого оточення. Вечорами, розігріті вилученим під час погромів алкоголем, комікяни, які проявили пильність і громадянську позицію, наввипередки гасали на конфіскованих імпортних каретах. Всі генделики гарували до ранку. Чесні патріоти після викривальних погромів йшли туди винятково з метою прославити у своїх щирих тостах мудрого і справедливого монарха, а також обмінятися досвідом боротьби з корупцією.
Коли майно заможних громадян закінчилося, збуджений своєю співпричетністю до великого оновлення королівства, народ почав експропріювати манатки у дрібних послідовників старої влади — сільських старост, керівників житлових контор багатоквартирних хатинок, шкільних вчителів, ну, і ясна річ, у підозрілих сусідів.
Добропорядні громадяни, натхненні СПАМом, настільки захопилися очищенням своєї батьківщини, що значно розсунули межі застосування королівського Закону. Унікальність Стратегічної програми антикорупційної мобілізації дозволяла вільно трактувати її зміст. Коли не залишилося жодної непограбованої хатинки навіть найдрібніших посіпак антинародного режиму Старка, працьовитий народ взявся за співчуваючих, а також за особливо небезпечних — таємних симпатиків старої влади.
Так сталося, що коли пильні і непідкупні викривачі клали розпечену праску на голу дупу чергового підозрілого, він залюбки зізнавався у своїх прихованих симпатіях до Старка. Коли на дізнання часу не було, тоді просто били по пиці і забирали все, що мало хоч якийсь зиск.
Зрозуміло, що при такому незаангажованому підході кожен мешканець Кома міг виявитися прибічником колишніх керманичів. Прибиті до парканів і виставлені у вікна портрети Добромола та антикорупційні гасла не могли ввести в оману справжніх патріотів-викривачів. Стала поширеною практика, коли одне й те ж саме майно по декілька разів на день переходило з одних рук до інших. Багато активістів антикорупційного руху за одну добу декілька разів змінювали свій статус. Спочатку відчували п’янкий азарт в якості безжалісних викривачів, потім могли втратити кровно здобуте і відхопити по пиці, як співчуваючі старому порядку, а коли пощастить — знову відігратись на черговому «підлабузнику Старка», який не встиг сховати чесно награбований конфіскат.
На вулиці міст стало небезпечно виходити. Будь-кого могли викрити як послідовника Старка, — побити та пограбувати. Я навіть не хочу розповідати, що пильні громадяни могли зробити з підозрілими молодицями.
З часом надходження до скарбниці зійшли нанівець. Розвалена економіка королівства все ніяк не хотіла демонструвати дивовижне зростання. Останні перелякані до дрижаків інвестори ганебно втекли з країни. Але народ був зайнятий конкретною справою, рейтинги не падали, і все це не могло не надихати Добромола та його соратників.
На жаль, згубний вплив старої аморальної влади на ще не зміцнілу правосвідомість громадян не міг не призвести до чергової халепи. Активісти-викривачі, враховуючи стрімке скорочення халяви і значні труднощі в пошуку конфіскату, почали організовуватись у бригади антикорупційних народних дружинників, в пересічному побутовому скороченні — банди. Одна з таких банд увірвалась до королівського палацу під тим приводом, ніби їм стало відомо про таємну приватизацію Старком цієї будівлі. Ну і давай собі грабувати головну королівську резиденцію, яка, до речі, є пам’яткою стародавньої архітектури. Численну банду з неймовірними потугами виперли за браму палацу, але Музей давньої історії королівства, розташований поруч, вже врятувати не вдалося — все розтрощили та розтягли бісові діти!
З народним антикорупційним викриттям довелося закінчувати. Король змушений був видати указ, що всі представники старої антинародної влади разом з тими, хто їм співчував, прихильниками та прибічниками, вже викриті та очікують справедливого вироку.
Публічна страта ворогів не мала такого практичного зиску, як масові погроми, але для народу Кома це було цікавим і повчальним. Громада знову активно підтримала свого рішучого керманича, адже хтось запустив чутки про безкоштовні пиріжки для всіх глядачів цієї видовищної і справедливої розплати.
В оголошений час показової страти на головній площі знову зібрався величезний натовп. Задля такої важливої події святково одягнені люди тримали заздалегідь підготовлені Першим радником транспаранти і плакати: «Смерть Старку та його посіпакам!», «Корупціонерів на палю!», «Аристократів убити і щиро радіти!», ну і, безумовно, «Слава Великому, Мудрому, Справедливому Королю Добромолу!!!».
Король-демократ не любив лестощів та підлабузництва. Він суворо заборонив вішати в державних установах свої портрети, хоча скромні, у повний зріст, скульптури короля коштували державному бюджету значно дорожче.
Королю не до вподоби була фальш. Саме тому він дуже прискіпливо слідкував, щоб усі п’ять поклонів, а не сім, як це було у темні часи культу особистості Старка, прохачі та відвідувачі робили щиро, з любов’ю та повагою, а не формально чи метушливо-корисливо. Піддані знали цю непоказну демократичність і вимогливість Добромола до щирого шанування. Вони з відкритим серцем, як тільки могли, лупили лобом по підлозі під час церемоніальних поклонів. Внаслідок цієї постійної демонстрації неформальних почуттів до свого вінценосного кумира у тронній залі щотижня оновлювали паркет.