— Добромоле, треба валити звідси! — це було сказано по-хамськи грубо, без обов’язкових церемоніальних поклонів, без протокольного гучного переліку всіх королівських регалій та чеснот.
— Мені негайно треба продертись до палацу. Я цим невдячним покидькам покажу як козам роги правлять, вони у мене пошкодують, що на світ народилися... — мужньо стримуючи схлипування, король крадькома витирав скупі чоловічі сльози, які безперервним поток струменіли по щоках.
— Ти що, не в курсі? — фамільярно перейшов на «ти» вірний соратник. — Війська Мороку перейшли у наступ і коли не сьогодні, то завтра допруть до столиці.
— Чому в наступ, навіщо в наступ? — щиро здивувався Добромол.
— Нічого нового не вигадали, мовляв, це їхня споконвічна територія, спільна ментальність, дружба і братерська любов. Тобто, пруть по повній і по-братерськи всіх пожирають на своєму шляху.
— А де наша армія? — слушно запитав король-головнокомандувач.
— Яка армія? — не зрозумів питання Перший радник.
— Наша! — роздратовано обурився Добромол.
— Ти ніколи не питав, а я сам не цікавився, — соратник здивовано знизав плечима.
— Ну повинна ж десь у нас бути армія! — гарячкував король. — Згадай, як тиран Старко військові паради ще полюбляв влаштовувати...
— А, ці, — плеснув себе по брудному лобі Перший радник. — Так це, ти на інавгурації заявив, що ми мирне королівство і нам чужих країн не потрібно. Ну ми і зняли в той же день цих, як їх там, вояків із забезпечення. Найімовірніше, вони розійшлися по своїх халупах.
— Сволота, тупаки, зрадники! — безсило бив кулаками по холодному піску обурений Добромол.
Перший радник не став з’ясовувати, кого саме має на увазі король, а відразу перейшов до конструктивних і дуже слушних пропозицій.
— Треба терміново тікати з Кома. Тут нам вже нема чого робити.
Потім, за звичкою схилившись до вуха монарха, прошепотів:
— Тут зовсім поруч стоїть на якорі заарештований нами вітрильний човник Старка. Попливемо вздовж берега на захід, і вже до ранку будемо у Ковбасі. Проживання та, особливо, харчування у них в еміграції дуже непогане. Мемуари можна написати, продавши їх за гарні грошенята.
Пропозиція здалася королю-патріоту своєчасною і достатньо реалістичною. Монарх-атлет та його Перший радник бігом здолали п’ять верст, поки побачили рятівний човник, що похитувався на хвилях біля самого берега.
Добромол, демонструючи чудову спортивну підготовку, з розгону заскочив у човен.
— Підштовхни, — висмикуючи кітву, наказав вінценосний мандрівник.
Човник поволі відплив від берега. Позаду лунало несамовите голосіння забутого на березі Першого радника, але король цього вже не чув. Його полум’яний погляд був спрямований далеко-далеко вперед, туди, де Брудне море з’єднувалося із сірими хмарами, що закрили все небо.
Ні, не вздовж рідної землі на захід, у ганебну еміграцію, рушив великий син Кома. Він підняв вицвіле від часу вітрило та сміливо спрямував свій човен у відкрите море.
Добромол поплив до того самого далекого дивовижного острова. Туди, де геть нема цього жорсткосердного невдячного народу, цих жадібних тупаків чиновників-оновленців, цієї божевільної кривавої війни. Туди, де завжди тепло і де на чудернацьких деревах ростуть неймовірно смачні, корисні, а головне — безкоштовні смаколики.
Про автора
Олександр Валентинович Турчинов — відомий в Україні державний діяч, вчений, письменник, теолог, проповідник, доктор економічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
Народився в 1964 році в Дніпрі (до 2018 року Дніпропетровськ). Живе і працює в Києві.
Після Революції Гідності Олександр Валентинович в лютому 2014 року очолив Верховну Раду України та виконував обов’язки Президента України. В найдраматичніший період історії нашої держави після початку військової агресії РФ, організував відновлення зруйнованої системи державної влади та опір окупантам. Перебуваючи на посаді Секретаря Ради національної безпеки і оборони (2014—2019 рр.), забезпечив розбудову сектору безпеки і оборони, відновлення ракетного щита України, побудову надійної системи кіберзахисту тощо.
Глибокий та системний автор, у творчому доробку якого безліч праць з економічних, безпекових, теологічних питань. Він також автор багатьох публіцистичних матеріалів, які, зокрема, друкувалися в провідних виданнях світу («The Washington Post», «The New York Times», «The American Interest» тощо).
В літературних колах став відомий завдяки своїм книгам: психологічному трилеру «Ілюзія страху», художньо-документальному збірнику «Свідоцтво», містичному трилеру «Тайна вечеря», роману «Пришестя».
За мотивами книги «Ілюзія страху» у 2008 році знято однойменний фільм, який відзначений нагородами міжнародних кінофестивалів.
Щоб оцінити твори Олександра Турчинова, зовсім не обов’язково бути доктором філософії або магістром теології — досить не втратити здатності мислити, аналізувати та співпереживати.
Про художника
Юрій Журавель — художник, музикант, композитор, поет, режисер, актор, мультиплікатор, лідер та автор пісень гурту ОТ VINTA.
Народився 6 травня 1972 року в місті Овруч Житомирської області.
Живе і працює в Рівному.
Юрій Журавель займається не лише творчою, але і громадською діяльністю. Засновник ГО «Діти підземелля», Творчого об’єднання «Добродій», автор книг-коміксів «Мазепа Крок до Правди» та «Битви за землю рідну», в 2014 році випустив власну двотомну збірку-альбом карикатур та шаржів «Карикадурка» (в доробку понад 1000 робіт). Автор культурно-просвітницького проекту «Знай Наших».
Він постійно на вістрі історичних для нашої держави подій, тому його творчість завжди актуальна та зачіпає душу. Саме гострі політичні карикатури Юрія Журавля висіли на Майдані, перетворивши барикади на арт-об’єкт, надихаючи та підтримуючи майданівців під час безкінечних штурмів спецпризначенцями. І саме ці малюнки першими спалить «Беркут» під час атаки Майдану 18—19 лютого 2014 року.
Юрій Журавель активний у всьому — у творчості та у житті: він співає для бійців на передовій та малює графічні портрети і шаржі на митців, політиків та військових; популяризуючи історію України, створює анімаційні, публіцистичні та музичні проекти, що захоплюють читачів, глядачів та слухачів від 0 і до 100 років.
