В оцій хаті-біля-лісу, в американському містечку, горів вогник українського духу, — хоч доні вчилися в американській школі — бо ж родичі, дорослі, не могли бути чимось іншим, окрім собою та мусіли плекати те, своє, дороге... від чого були відірвані обставинами. Тому хата-біля-лісу стала затишним закутком для біженців, котрі теплом і щедрістю створили домашнє вогнище для родини.
Тому доні пильно прислухувалися до слів, до казочок, до далеких і давніх, але рідних:
Мати зберігала традиції та наповнювала їх духовним змістом. Тато завжди чекав, возив, допомагав... завжди промінювала з його єства тиха мудрість і доброта... Разом вони становили фортецю.
Доні виростали в атмосфері природно-казковій, де плекалася любов до книжок і читання, без телевізії. Фантазія плідно розвивалася, особливо у молодшої дочки. І мова їхня гаптувалася природно і гладко, без шви, немов оці многогранні шпульки ниток, які розпліталися до вишивки, а так то собі сиділи у різних закутках і закамарках кімнати, ожидаючи Буніних рук, коли — з окулярами на носі, взялася до наступної шви, латки чи фастриґи...
Чи це голос природи має чарівну силу розкривати найтайніше в людині. Так, це прикраса, скарбниця найвищих творів Божої руки. Відблиск Божої душі на хмарах... повстають дивні, напівтвори крилатої риби, велетенські кораблі, що пливуть у всесвіті. Заплющила очі, але вона відчувала як простір сизий аж до небес дрижить пронизаний сонячним світлом неначе звуки...
Родина кожного літа разом їздила на вакаційні подорожі, з Татом за кермом у впевнених руках. Мама у сидженні направо коло Тата, готова з торби сягати і доням зі заду подавати через плече різні домашньо споруджені їстівні речі. Часами настав настрій співати українські таборові чи народні пісні...
При хаті-біля-лісу відбувалися дійства, коли сама хата ставала частиною природи, а природа ставала частиною хати, та межі затиралися, бо давні корені пересадилися і перевтілилися в ніжні, а водночас сильні, незламні, волокняні ниточки вишиваної мозаїки.
Вечорами, влітку, світлячки моргали навкруги хати-біля-лісу... а дерева в лісі шелестіли... і духи гомоніли. Тіні лягали на дах і довкруги вінком... лагідні тіні давнини.
Минули роки. В хаті-біля-лісу залишилась вартовою молодша дочка. Травина-стеблина. Дім-за-хмарами над лісом, дім-вогнище жевріє. В закутку хати-біля-лісу, на закруті дороги ждання, де природа завжди захищала пам’ять і любов, кімнати серця палали. На городі — висипалось пільної квітки насіння...
Два дуби — сторожі. Один дуб, яскраво в пам’яті палає, вкорінений у далекій батьківській землі. А другий дуб — брат, відтінює старшого, первісного. Мовчазно, могутньо нагадує, притулює... хатку-біля-лісу. Стоїть дуб на межі города, а за дубом дорога, а дорога закручується в гору, в голубінь... в напрям надії!
Смеркає. Ніч вже йде... за верхом. Хмари немов пухка перина над хатиною звисають. Трава шелестить. Пташки вже згасили свої вечірні щебетання і занурились в гніздечках. На дорозі крутій вздовж лісу, гуляють тіні.
Запам’ятала, переказала і записала
Люба І. Ґавур Вересень, 2010
Люба І. Ґавур
Народилася 8 травня 1957 р. в Клівленді, Огайо в США, куди, як післявоєнні біженці, емігрували її батьки у 1949 р.
Вищу освіту здобула в Кент Стейт Університеті та в Торонтському університеті в галузі слов’янських мов. Пізніше здобула другого маґістра в Кентському університеті з бібліотекарства. Жила і працювала в Торонто, в Нью-Йорку, в Празі, у Києві, та зараз живе у Кенті, Огайо. Працює як перекладач.
Поезії Люби Ґавур друкувалися в журналах Юнак, Сучасність, Термінус, Кубанський Кур’єр та в періодичному журналі Золота Пектораль; в газеті Casper Star Tribune (Casper, Wyoming), в журналі 2015 Hessler Street Fair Poetry Anthology, а декотрі переклади в польсько-англійському журналі deKadentzya, в книзі поезій Тетяни і Сергія Дзюби, Вибрані Вірші та в Інтернеті. Л. Ґавур перекладає з англійської мови на українську, і навпаки.
Ілбстрації
