Здавалося б, усе продумали до дрібниць, однак біда прийшла звідки й не чекали. На помпезну королівську ходу прийшла подивитися звичайна, маленька, сіра миша, а як звісно слони побоюються мишей. Побачив слон мишу обабіч дороги та відсахнувся. Не втримався Король у сідлі, впав зі слона та й полетів сторчма з гори до самого низу, аж тільки-но на площі й зупинився. Лежить Король на бруківці у святковому білому кітелі зі золотими вензелями та аксельбантами. Всі його вигадані чесноти розвіялися вмить разом із чарами. Й не може монарх, ані поворухнутися, ані слова сказати, тільки очима кліпає. Послали посланця по лікаря. Лікар прийшов, оглянув Короля і каже: «Нічого не можу зробити. Випадок вкрай важкий. Медицина тут безсила». Обступив тоді Короля натовп і плаче, втирає носовичками солоні сльози. Хоч Король і бундючний дурень, але ж все одно його шкода. Та й по правді не такий він вже й поганий. Он у сусідньому північному королівстві король справжній деспот, а в східному й зовсім людожер. Підняли люди Короля на руки та понесли на гору до палацу.
Спершу газети щоденно, докладно висвітлювали стан здоров’я монарха, але час збігав, ситуація не змінювалася й поступово читачі втратили інтерес до цієї події, а потім і зовсім про неї забули. Життя в королівстві знов пішло своїм звичним ходом, так ніби нічого й не трапилося. Сонце сходило, дощі йшли, гомоніла площа, Головний Радник Пройдисвітський як і раніше займався фінансовими та зовнішньополітичними справами королівства. Все змінилося лише для самого монарха. Він опинився ув’язненим усередині свого знерухомленого тіла, наче мовчазний, самотній птах у покинутій, посеред просторої, королівської спочивальні, клітці. Він багато думав. Це й не дивно, адже без сторонньої допомоги Король тепер не міг собі навіть носа почухати, от йому й залишалося тільки думати. І він думав, думав, думав… Але про що він думав, ніхто так ніколи й не довідався. Одноманітні дні непомітно змінювали один одного в королівській спальні, впорядковано шикуючись на ламінованих сторінках календарів у підрозділи тижнів та місяців.
Епілог
Минуло багато років. Перед смертю Господь повернув монарху можливість говорити. Король наказав звільнити всіх звірів зі свого зоопарку та упокоївся, відійшов у кращий світ. Відспівали небіжчика в головному кафедральному соборі та поховали. Останню його волю виконали. Тільки мамбу лишили в серпентарії, а білі пантери та носороги розійшлися по навколишніх лісах поруч із палацом. Кажуть, ще й зараз їх можна часом зустріти там.
Чари хоч і розвіялись, та певно що не всі. Передбачене Чарівником справдилося, як він і обіцяв. Королю встановили величний, бронзовий, монумент на центральній площі, однак сидить він там не на коні, а на слоні. Його ім’ям назвали Бізнес-центр. З королівського гардеробу зробили музей і почали водити туди екскурсії й нарешті знайшли у взуттєвому відділі зниклого камердинера з помічником. Весь цей час вони харчувалися дощовою водою та юшкою зі шкіряних черевиків і ременів, яку варили в каміні. Замість дров вони використовували платанові тростини, а вогонь добували за допомогою окулярів і сонця. Поети присвятили монарху поеми. Мультиплікатори намалювали про Короля мультфільм. А скільки вже пісень і легенд про нього склали… Є навіть стаття в енциклопедії. Там він зветься Наймудрішим і Багатостраждальним Королем і перераховано всі його вигадані чесноти та досягнення. Статтю проілюстрували парадним портретом монарха, тим самим, на якому він у своєму святковому кітелі зі золотими вензелями та аксельбантами.
Але то все таке. Від справжніх справ Короля залишився лише Суничний Тиждень. Якщо плануєте відвідати ті краї, неодмінно їдьте у червні, аби скуштувати в місцевій цукерні суничне бланманже.
Мабуть, вас ще цікавить, як склалася доля в Головного Радника. В нього все було добре. Шахрам Пройдисвітський прожив довге, сповнене заплутаними, залаштунковими інтригами життя. Він дожив до глибокої старості, вийшов на пенсію та оселився в маленькому, мальовничому містечку на узбережжі океану. В скромній, затишній оселі колишній радник писав свої мемуари, котрі мали величезний попит у всіх солідних видавництв світу. Часом його запрошували в академії та школи, й тоді, на урочистих зустрічах, він ділився зі студентами й школярами своїми спогадами про дні минулі, делікатно оминаючи незручні факти. Можливо, ви скажете, що так не може бути. Що зло мало бути покаране. Однак я дозволю собі вам нагадати, що це казка, а в казці може бути будь-що.