— Іншими словами, — монарх досадливо махнув рукою. — Брешете!
— Моя робота значно складніша. Та чи вам не знати, що історія має вкрай мало спільного з реальними подіями, — наполягав на своєму Чарівник. — Ваш тато був марнотратником, ненажерою та розпусником, але ми не знайдемо й слова про це в шкільних підручниках. Народ пам’ятає його, як хороброго воєначальника, що виграв вирішальну битву біля лісу, з якої він насправді втік, однак про це ми звісно нікому не розповімо.
— Ви добре проінформовані, — з неприхованою повагою зауважив Король.
— То частина моєї роботи. Я добре готуюся й ніколи не беруся за діло, якщо не впевнений в успіху.
Король задумливо затарабанив пальцями по столу.
— Мене трохи засмучує, — затурбувався він — Що все це від початку й до кінця буде неправдою!.
— Ваша Величносте, вам треба визначитися, що саме ви бажаєте, «поваги та любові» чи «правди», бо це не одне й те саме! — відповів Чарівник. — Правда в тому, що люди не люблять королів. Ви гадаєте, ви один такий малошанований монарх? У всіх монархів така проблема. Я не перший рік у цій справі. Ви можете звернути гори, побудувати нові міста й після всього цього люди й слова доброго про вас не скажуть.
Король замислився. Його брали сумніви.
— Я створю вам нову правду, — впевнено заявив Чарівник. — В якій ваше ім’я стане синонімом слів мудрість, процвітання, щастя та добробут.
— Усіх одночасно? — аж здригнутися від несподіванки, висмикнутий зі своїх думок Король.
— Я скажу навіть більше, — знайшовши слабке місце співрозмовника, продовжував Чарівник. — Воно стане антонімом слів дурень, недоумок, йолоп, ідіот, кретин, дундук і бовдур!
— А що, якщо в цю нову правду хтось не повірить? — цілком слушно припустив Король.
— Оголосимо його божевільним, бо тільки божевільний може не вірити в такого мудрого та благочестивого Короля! — заспокоїв монарха Чарівник. — Вже через тиждень я вирішуватиму, що правда, а що ні. Не переймайтеся, люди пустоголові й заздрісні. Вони вірять в розбиті дзеркала, пристріт і справедливість. Вони повірять у будь-що, в будь-яку ахінею, хоч у могутність дерев’яного боввана, але не в справжню правду. Навіщо вона їм?
— Звучить переконливо, — погодився Король.
— Я б хотів одразу поговорити про винагороду, — бажаючи якнайшвидше завершити бесіду, не гаючись, перейшов до мети свого візиту чародій.
— Проси, що забажаєш.
— Віддайте мені ваших звірів альбіносів, — запропонував Чарівник.
Зажурився Король, шкода віддавати білих звірів, але ж справа варта того.
— Добре, — з неохотою погодився Король. — Якщо виконаєш обіцяне, отримаєш альбіносів.
— Правильне рішення. Ви не пошкодуєте, — запевнив чародій. — Приємно мати справу з розумною людиною!
Глава IV. Таргани
Аудієнція закінчилася. Чарівник відкланявся монарху й покинув залу. За дверима він зіштовхнувся з Пройдисвітським.
— Що ви тут робите? — розсердився Чарівник.
— Я? — захоплений зненацька неочікуваним запитанням знітився Головний Радник. — Я тут працюю!
— Чув, пане Радник, що саме ви керуєте цим королівством!
— Якби ж то, — манірно заперечив Головний Радник.
— Ваше підступне бажання здаватися менш вагомим, ніж ви є насправді, мені імпонує.
Пройдисвітський театрально притиснувши долоні до грудей, з удаваною вдячністю хитнув головою.
— Впевнений, ми порозуміємося. В нас багато спільного! — запевнив Чарівник, а про себе подумав мимохідь: «Чого не зробиш заради великої мети?» й втомлено потер собі лоба. — Мені необхідна буде ваша допомога, бо з цим бовдуром (чародій кивнув головою в бік дверей, за якими лишився Король) горшка не зліпиш. Ви ймовірно тут все знаєте.
— Уважно вас слухаю.
— Мені потрібні таргани.
— Таргани? — здивовано перепитав Радник.
— Так, таргани, — не моргнувши й оком, підтвердив Чарівник. — Де вони тут у вас?
— У підземеллі, — розгублено відповів Радник — Ми там тримаємо картоплю й в’язнів.
— Ви мене проведете?
У підземеллі було темно й сиро. Головний Радник йшов попереду, освітлюючи шлях смолоскипом. Кожен крок відбивався у вузьких коридорах гучним відлунням. Тьмяне, тремтяче світло смолоскипа нарешті вихопило зі затхлої темряви черепи та кістки.