— Це тут, — повідомив Пройдисвітський.
Вони зупинилися. Чародій витягнув з кишені чарівну паличку й доторкнувшись нею до кісток, промовив закляття: «Крамолус перлюстратус!». Наступної миті звідусіль, шурхочучи крильцями, вусиками й ніжками, полізли руді, жирні, величезні таргани. Всі вони повзли до невеличкого отвору в стелі. Потім через отвір трохи вперед і вгору, потім правіше й знову вгору, там уперед, ліворуч і так до тріщини за вентиляційною шахтою, а потім вже на вулицю. Розповзлися таргани по всьому королівству, позаповзали в кожну щілину й цілісінький день уважно слухали кожне сказане і невисловлене слово, а ввечері повернулися до Чарівника та про все почуте йому доповіли.
Глава V. Жаби
Наступного ранку прийшов Чарівник до Головного Радника та говорить: «Надто багато в вашому королівстві зайвих слів, але це можна виправити. Де у вас тут болото?».
Привів Головний Радник Чарівника до болота. Страшне, згубне місце, багато люду пропало назавжди в його в’язкому, бездонному багновищі.
— Далі не пройдемо, — каже Радник, — там сама трясовина.
Витягнув Чародій з кишені чарівну паличку й доторкнувшись нею до гниловоддя, промовив закляття: «Коригура цензурус!». Завирувало болото, забулькало й звідусіль, кумкаючи полізли слизькі, витрішкуваті жаби. Видерлися жаби на порослі мохом купини, роздули горлянки та бридко заквакали.
— Ква, ква!
Жаб’яча ораторія тривала з хвилину. А потім вмить всі змовкли та пострибали на всі боки. Й цілісінький день, жаби своїми довгими язиками ловили як комах небажані слова. Та так старанно, що вже до вечора жодного небажаного слова в королівстві не залишилося.
Глава VI. Пацюки
Наступного ранку прийшов Чарівник до Головного Радника та говорить: «Мені потрібні пацюки».
— Цього в нас вдосталь, — запевнив Пройдисвітський.
З ліхтариками вони спустилися драбиною до темного, заплутаного лабіринту смердючих, каналізаційних тунелів, ходів і стоків. Пройшли два перехрестя, потім взяли праворуч уздовж каламутного струмочка, оминули відстійник, знову взяли праворуч та протиснулися вузьким коридором до іржавого скоб-трапу, спустилися ним униз і врешті опинилися в оброслому пухнастою цвіллю старому, цегляному колекторі.
— Це тут, — сказав Головний Радник.
Чародій витягнув з кишені чарівну паличку й, доторкнувшись нею до плісняви, промовив закляття: «Маніпулюc фальсифікуc». Наступної миті морок колектора освітився міріадою маленьких, сліпих очей. Пацюки оживилися. Штовхаючись, вони виповзли зі свої схованок, підвелися на задні лапки й почали принюхуватись до чогось, роздуваючи ніздрі та настовбурчуючи вуса. Звідусіль почулося дряпання й цокотіння пазурів. Колектор закишів жовтозубими, хвостатими щурами. Вмить підлога перетворилася на сірий, живий килим. Пацюки, наче бурхлива, підземна річка, ринулися до труби та далі зливною каналізацією догори.
Протиснулися крізь решітку дощоприймача й розсипалися по вулицях і площах. З писком щурі побігли уздовж домівок, бібліотек, ринку, залізничного вокзалу… Вони заглядали в усі провулки та глухі кути. Наче чорний мор, пацюки рознесли по всьому королівству брехливу звістку про великодушність, працьовитість та дружність Короля. І не було нікого, хто б у неї не повірив.
Глава VII. Граки
Наступного ранку прийшов Чарівник до Головного Радника та говорить: «Мені потрібні граки».
— Цього в нас вдосталь, — запевнив Пройдисвітський.
Вийшли вони з палацу та пішли до лісу. Ліс був такий густий й зарослий, що бліді, сонячні промені, не досягаючи землі, губилися у розлогому, щільно переплетеному між собою гіллі. Хоча тоді й було літо, однак у темній лісовій гущавині, тягло могильним холодом і вогкістю. Довкола стояла гнітюча, гробова тиша. Ані звір не пробіжить, ані птах сполоханий не злетить. Лише час від часу спокій порушував сухий хрускіт зламаних під черевиками гілок. Довго крокували Пройдисвітський з Чарівником звивистою, зарослою папороттю стежкою, часом продираючись через чагарник ліщини й обходячи кремезні, моховиті стовбури повалених дерев. Нарешті непроглядні хащі розступилися й вони опинилися на галявині, залитій ласкавим сонячним світлом.