Казка про Оха-чародія
В тридев'ятім славнім царстві,Де колись був Цар-Горох,Є тепер на господарствіМудрий пан, вельможний Ох.
Чи хто правий, чи неправий,Чи хто прийде сам, чи вдвох, -Всіх приймав пан ласкавий,Тільки треба мовить "Ох".
На зеленому горбочкуСпершу він людей приймав,Потім сів у холодочку,Звідти голос подавав.
А як зранку то й до ранкуСтали люди обридать,Ох зробив собі землянку,Оха більше не видать.
Хоч би навіть ненарокомТеє "ох!" промовив ти,Знай, що вилізе те боком, -Вороття вже не знайти!
Бо затягне з головоюТрясовиця моховаІ з душею, ще живою,Під землею похова.
Під землею ж там - палати"Де вельможний Ох сидить,Гарні, пишнії кімнати,Срібло-злото скрізь ряхтить[5];
Дорогії самоцвіти,Наче зорі, миготять,Скрізь заморські дивні квіти;По клітках пташки сидять;
Золотії грають рибкиВ кришталевих скриньочках;І ведмеді ходять дибкиВ рукавичках, жупанках.
Враз тебе там обморочатьБлиск і пахощі міцні,І папуги заторочатьПриказки якісь дивні.
І безглузді очі втупитьВ тебе рибка, мов чига...[6]Тут ведмедів гурт обступить,Кожен лапу простяга, -
Той бере тебе за руку,Той торкає за плече;Боронь Боже ворухнутись!Кров одразу потече.
Тож, коли вже раз попався, -Наче в пастку бідна милі, -То сиди, мов прикувався,Не рушай, мовчи та диш!
Вийде Ох: "Вітай в гостині!Чи волієш нам служить?Чи волієш, може, нивіГоловою наложить?"
Скажеш: "Я служить не згоден",Зараз цок тебе в лобок,Якщо ти носить не годенРукавички й жупанок.
Охань на службу - подаруютьРукавички й жупанець,Привітають, пошанують, -Тільки ж там тобі й кінець!
Вічно будеш пробуватиУ підземному дворі,Більш тобі вже не видатиАні сонця, ні зорі.
Де поткнешся - всюди брами,Під замком та під ключем...Десь далеко хтось часамиОзивається плачем.
Спів на плач відповідає,Плач на спів, так без кінця...Кажуть, бранка там ридає,Жде юнака-молодця;
Коло неї там Жар-птицяСпівом душу потіша,Та сумна міцна темниця,Смутна в дівчини душа.
Якби хтів їй волю датиХто з хоробрих юнаків,Мусить перше розрубатиСімдесят ще й сім замків...