(дивиться йому вслід і розводитьруками).
Убий — нічого я не розумію!
Трохим (входить, похитуючись).
Куди це пан, не знаєте?
Крамаренко (махнувши рукою).
Не знаю.
Сам чорт нічого тут не розбере.
Ну, що ж, нехай. Робитиму своє,
А далі видно буде. (Виходить).
Трохим
(підходить до столу, наливає й п'є).
Знов, пішов.
Куритиме всю ніч. А п'є він добре,
Ніколи я не сподівавсь.
(Знов наливає й п'є, потім сідаєв крісло).
Погано
Одно: що і вночі нема спокою:
Як тільки задрімаєш — він з гостями,
Гляди, й заявиться… пішла робота!..
(Посміхається, мурмотить щось і потроху засипає.
Яку хвилину на сцені тихо. Потім на дверях
з'являється Мар'яна — бліда як смерть,
з хоробливим виразом очей.)
Мар'яна (оглядає кімнату).
Нема… (Побачивши Трохима).
Це ж хто?..
(Підходить, зрадівши, до нього, але, впізнавши,
відходить, розчарована, до вікна й стоїть, утопивши
погляду сад, звідкіль чути тиху гру Юркову).
Гай, грай… я не піду…
Іще не край… іще надія гріє.
(Гра уривається.)
Давно-давно, неначе цілий рік,
Як бачила його тоді востаннє…
Ба ні… коли лежала в забутті,
До мене він лагідно так схилявся
І в серце зазирав, бажав дізнатись,
Чи гніваюсь. Як очі розкривала,
Зникав його бажаний, любий образ -
В якімсь тумані розтавав, і я
Воліла б вік не прокидатись,
Щоб тільки він стояв передо мною,
Щоб променем блискучим все зоріли
Мені його, коханням повні, очі.
Благаюче дивилися вони,
Опрощення чекали… Любий! милий 1
Коханий мій Густаве! я люблю
Тебе іще палкіше після того,
Як гнівом ввесь до мене ти зайнявсь,
Бо знаю ж я: так степ широкий, пишний
Під час бурхливої грози палає
І вздовж, і вшир страшними блискавками
І глушить дужим гуркотом громів.
А пройде мить — то безліччю квіток
Сміється вже до сонечка крізь сльози.
(Озирається).
Де ж він? (Розглядає уважно обстановку).
Який гармидер тут! Він п'є?
Навіщо п'є? (Замислюється).
Так, так… не раз я чула
Гук бенкету крізь стіни, сміх
Його товаришів. Але… стривай…
Його ніколи сміху я не чула…
Не чула… ні… О любий мій Густаве!
Залить пекучу тугу він бажає,
Похмільним чадом отруїть нудьгу,
Що радість нагло так пожерла враз,
Ясную радість, сміх веселий, щастя;
Які недавно ще тут панували.
(З жахом).
Невже минулося?.. Як тяжко… ах!..
(Ломить руки).
Трохим (прокидається).
Диви… я трохи не заснув… Це так…
Занадто випив… голова болить.
Погано на похмілля. З паном вдень
Ми здорово того… Хіба іще,
Щоб голова не той…
(Наливає в чарку вина й помічаєМар'яну).
Свят, свят!.. Хто тут?
(Відступає до дверей, переляканий).
Мар'яна
Це я… чого злякався?..
Трохим (махає руками).
Згинь, маро!
(Хоче тікати за двері, але в цей часвходить Марта.)
Марта (сплеснувши долонями).
Ось гляньте, де вона!.. Тобі ж не можна
Не то ходити, навіть ворухнутись.
Чи ти при пам'яті, Мар'яно?
Трохим (переміняючи тон).
Так,
Коли лежати звелено, — лежи,
А не тиняйсь. Ану лиш геть звідсіль!
За вас-не буду той… Як прийде пан…
Мар'яна (прояснівши).
Коли він прийде?
Трохим
Діло не твоє.
Коли потрібна будеш, то покличе.
Ох, лютий він на тебе…
Мар'яна (міниться на обличчі).
Що? на мене
Він лютий?
Марта (до Трохима).
Слухай, не плещи дурниць!
Ходім звідсіль, Мар'яно.
Мар'яна
Лютий?., він?..
За що?
Марта
Ат… слухай ти його дурного!
Трохим
Сама дурна!.. Кажу, що знаю я.
За що… Вона не знає, бач, того…
Марта
Мовчи, кажу! Ходім, Мар'яно, ляжеш.
Мар'яна
Стривай. (До Трохима).
Скажи, не муч — не знаю ж я.
Трохим
За те…
Марта (перебиває).
Мовчи!.. Ходім…
Мар'яна
Стривай!.. За що?
Трохим
За те, що той… що наречену пана
Образила ти чимсь…
Мар'яна (хитнувшись).
Що?.. Наречену?
Стривай… (Тре чоло).
Так, так… пригадую я щось…
Та панночка — його то наречена?..
То правда?.. Ні… о, ні… не може бути.
В Густава наречена?.. Ні… А я ж?..
Трохим (зневажливо).
Ти? Чи не думала за пані стати?
Диви!.. Не мав пак кращої за тебе.
Повія ти… Погравсь, і буде з тебе…
Мар'яна (спалахнувши).
Ти брешеш, гаде!..
(Б'є його по обличчі рукою).
Трохим
(хапається за щоку й тікає до дверей).
Ти! гляди! не дуже!..
Мар'яна (стомлено).
Ах, що ж це я?.. Неправда ж, Марто, це?
Цей пес збрехав?
Марта (бере її під руку).
Авжеж, моя дитино.
Ходім, голубонько, до спочивальні.
Ти вся тремтиш. Не треба хвилюватись.
(До Трохима).
Дістав, що заробив: здобрій на тім.
(Виходять).
Трохим (погрожує услід кулаком).
Паскуди! Ну, стривайте! я вам той…
Цього не подарую. (Бере чарку й хоче пити).
(З передпокою чути дзвінок.)
Так, як бач, -
Нема ані хвилиночки спокою. (Виходить).
(По хвилі в кабінет увіходить Сусанна