(Дивиться, як обурена Мар'яна
змагається з Юрком).
Ви бачите — вона його не любить,
Вона обурена, що він так нагло
Нам перебив нічну розмову нашу…
Крамаренко
Нехай, нам спати час: коротка ніч.
Вагнер
Так, будем спати ми, а на світанку
До діла знов…
(Вкладаються обоє. Розгнівана Юрком, Мар'яна
одпихає його від себе й ховається у млині.
Він якусь хвилю стоїть коло дверей і грає;
вона не виходить. Тоді Юрко ламає сопілку
об коліно, хутко переходить греблю
й зникає в скелях.)
Крамаренко (засипаючи).
І знову тихо скрізь…
Вагнер (засипаючи).
А в тиші цій літають сни звабливі
І казку заплітають…
Подорожній
Увірвалась.
(По хвилі з млина, озираючись навкруги, виходить
Мар'яна; переконавшись, що Юрка нема, вона тихо
сміється до шуму води, погрожує кулаком Водяникові,
потім потиху прокрадається до нічліжан,
стає навколішки коло Вагнера і, любуючи, довго
дивиться на нього.)
(Вагнер одкриває счі; побачивши її, раптом сідає.
Мар'яна, поклавши палець на уста и показуючи
на тих, що сплять, дає знак мовчати, потім
міцно оповиває його шию руками й палко цілує.
Коли він хоче одповісти тим самим, вона,
сміючись, виривається, тікає до млина,
І по дорозі піднімає камінь, жбурляє весело
у воду й зникає у млині).
Вагнер
(повернувшись на місці, зачарованим
поглядом слідкує за нею).
Прекрасний сон приснивсь…
Подорожній
Не пробудіться.
Вагнер (не повертаючи голови).
О, він ще тільки розпочавсь для мене.
Кінця не видно ще. Початок казки,
Що тут, в степах цих, заплелась…
Подорожній
(перевертаючись на другий бік і засипаючи).
Початок
Не злий… який то буде їй… кінець?
II
Кабінет директора заводу й шахт Густава Вагнера.
Відчинене вікно в сад, залитий передвечірнім сяєвом.
Вагнер, схвильований, ходить з одного кутка в другий.
Трохим (входить).
До вас пан Крамаренко.
Вагнер
Хай увійде.
(Трохим виходить. Вагнер ходить роздратований,
нервовий.)
Крамаренко
(тихо входить, стає біля порога
й слідкує за Вагнером).
Ви чимсь схвильовані, то, може, я
Зайду по справі іншим разом?
Вагнер (зупиняється).
Це ви?
Гаразд… скажіть, що діється у нас?
Крамаренко (здивовано).
Я вас не зрозумів…
Вагнер (дражливо).
Не зрозуміли?
Ну да… я так і знав… Усюди ви
Все ходите — на шахтах, на заводі,
А що там діється — нема вам діла.
Крамаренко
І знов-таки — я вас не розумію.
Що сталося?
Вагнер
А те, що хтось, незнаний,
Непроханий — намігся стати нам
В замірах наших на шляху
І підступом таємним сіє ремство
Між тими, хто повинен нашій владі
Служити без вагання.
Крамаренко
Вперше чую.
Вагнер (іронічно).
Так? Ви не чули? Ще б пак…
Крамаренко (образливо).
Прошу вас…
Догани я, либонь, не заслужив.
І взагалі — яке до того діло
Мені, що зовсім інші маю справи?
Коли моє не в лад…
Вагнер (перемінивши тон).
Мені пробачте…
Але… я так схвильований всім цим…
Крамаренко
Та в чім же, власне, річ? що сталось?
Вагнер
Дістав відомості допіру певні я,
Що скрізь помітно настрої нові,
Що дух слухнянства зник і вже натомість
У деяких палкіших головах
Заворушилися якісь химерні
І фантастичні мрії, котрі йдуть
Всім нашим всупереч…
Крамаренко
Не чув, не знаю.
Які підстави є, щоб думать так?
Вагнер
А ось побачим зараз!.. Гей, Трохиме!
Трохим (входить).
До послуг пана.
Вагнер
Ще нема нікого?
Трохим
Приведено когось. Чекає тут,
Поки покличе пан.
Вагнер
Нехай увійде.
(Трохим виходить і впускає до кабінету Подорожнього.
Він в одежі робітника, одірваного від роботи.)
Вагнер (придивляється).
Десь бачив вас?
Крамаренко (здивовано).
Це ви?.. Зустріли вас
Колись біля млина? Питали ви
Про пана Тарана, а на світанку,
Либонь, і рушили туди?
Вагнер (здивовано).
Куди?
До Тарана?..
Подорожній
Ви кликали мене?
Вагнер
Що вам до Тарана?
Крамаренко
Питав мене
Про панну він Сусанну.
Вагнер
(пильно дивиться на Подорожнього).
Хто есте?
Подорожній
Ви кликали мене?
Вагнер (дражливо).
Я кликав вас…
Чутки про вас непевні я дістав.
Подорожній
Можлива річ.
Вагнер (спалахнувши).
Ви розумієте? -
Непевні.
Подорожній
Так, я розумію.