Вагнер
Так…
(Ходить нервово по кімнаті, вагаючись).
Так місця іншого нема?
Крамаренко
Нема.
Вагнер (зважившись).
Робіть, як маєте за корисніше.
Дідка пристройте десь в гурті, а млин
Розкидайте — й негайно до роботи.
А там… збудуйте ви… також негайно,
Окрему хату для старого.
Крамаренко
Нащо?
Йому й в робітницькій не кепсько буде.
Вагнер (дивлячись кудись убік).
Оселите із ним Мар'яну…
Крамаренко (здивовано).
Казку?
Вагнер
Так, Казку.
Крамаренко
Доглядать за дідом я
Знайду когось без неї.
Вагнер
Ні, вона
Повинна вийти звідсіль незабаром.
Ви розумієте мене? — повинна.
За кілька часу маю взяти шлюб
Я з панною Марією.
Крамаренко
Ах… так?
То інша річ… (Підводиться).
Я все зроблю. Прощайте!
Вагнер (ходячи в задумі).
А? що?.. Ідіть, ідіть… робіть, як краще.
(Крамаренко виходить. Вагнер який час ходить
з кутка в куток у похмурій задумі.)
Трохим (входить).
Вам, пане, лист. (Віддає й виходить).
Вагнер (розриває конверт і читає).
«…Слідом за посланим і ми до вас
Приїдемо у гості — дочки й я.
Вже вибачте, що так наскоком…»
(Злісно мне лист і кидає до кошика).
Чорррт!..
Цього лиш бракувало, щоб вони
Зустрілись тут.
(Дзвонить. Входить Трохим.)
Хай прийде Марта зараз!
Трохим вклоняється й виходить.
Ат… чорт!.. Та як же не доречі гості!
(Ходить по кімнаті схвильований,
потім сідає за стіл і перегортає папери).
Марта (входить).
Ви кликали мене, мій пане?
Вагнер (ніяково, але суворо).
Так,
Я кликав… Так… Де Казка?
Марта
Прилягла.
Все вас чекала…
Вагнер
Ну, гаразд… Ти от що…
За кілька часу в гості пан Таран
До мене з паннами прибуде… Чуєш?
Марта
То ваша наречена, пане?
Вагнер (вражений, озирається).
Що?!
То ти це знаєш?
Марта
Хто ж про це не знає?
Усі про це балакають давно.
Вагнер
(підвівшись, упалим голосом).
А… Казка?
Марта
О, крий Боже! Пильнувала,
Щоб хто їй не сказав, я паче ока.
Вагнер (з пільгою).
За це я дякую і не забуду.
Марта
А далі ж що?
Вагнер
А далі з дідом вдвох
Її оселимо десь осторонь.
Потроху ти до цього підготуєш.
Поплаче трохи — там і перестане.
Марта (крутить головою).
Ох, ні… не так вона кохає пана,
Щоб наглую розлуку пережити.
Вагнер
(спалахнувши, тупає ногою).
Так мусить бути! чуєш?.. Хоч там що!..
(По хвилі).
Ти думаєш, мені не тяжке це.
Але… що ж маємо робить? Не все
Так робиться, як ми того бажали б,
А так, як нам велить життя.
Марта
Не знаю,
Казати що і з чого починати.
Вагнер
Її до думки ти привчи поволі,
Що так повинно було конче статись.
Що це не зрада, ні… що я, крім неї,
Нікого не кохав і не кохаю…
Що, може, там, в убогій обстанові,
Її краса принадами новими,
Як райський квіт, для мене процвіте.
Це не слова…
Марта (вжахнувшись).
А пані молода?
Вагнер (дивлячись у вікно).
Ах, пані… так… Але вона все хвора:
Краси життя я з нею не зазнаю.
(Замислюється. По хвилі).
Вони приїдуть скоро, то гляди ж,
Щоб Казка їх не бачила. Я швидко
Спроваджу їх. Її ти не пускай, -
Щось вигадай…
Марта
Гаразд, подбаю я.
(Зітхає й виходить. Вагнер ходить який час
нервово по кімнаті, потім сідає за стіл і переглядає
папери, одбираючи деякі, щоб захопити з собою.
Входить, підкрадаючись навшпиньках, Мар'яна;
за нею зупиняється на порозі обурена й схвильована
Марта. Мар'яна підходить ззаду до Вагнера й затуляє
йому долонями очі. Марта махає рукою й зникає.)
Вагнер (бере її за руку).
Це ти, моя красо?
(Оповиває стан її рукою й садовить собі на коліна.)
Мар'яна (сміється).
А що — злякала?
Вагнер (ніжно).
Злякала? ти? Чи може ж тихий сон,
Торкнувшись ніжно вік, вжахнути нас?
О, ні! Навіє мрію легкокрилу
І ніч оберне в казку чарівну!
Чи може ж срібний місяцевий промінь,
Цілуючи вночі нечутно вії,
Злякати нас і казку перервать?
О, ні! Рій привидів, іще не знаних,
Знадних, бажаних збудить перед нас,
Сплете в танку рухливім їх в гірлянду
І зачарує нас.
Мар'яна (надувши устоньки).
Ти, певне, чув,
Як двері одхиляла, й не злякавсь.
Вагнер (пригортає її).
Пустушко ти моя!.. Так, так, я чув,
Як чує ніч, що прийде день ясний.
Мар'яна (тупає ногою).
Не хочу ніч!
Вагнер
Ти день, я — ніч.
Мар'яна
Не хочу.
Хай ясно буде в нас на серці!
Вагнер (з болем).
Ох,
Не знаєш, серце, ти, яка тут ніч
В душі моїй!..