Мар'яна (з жахом).
Що сталося з тобою?
Вагнер
О, поки що нічого.
Мар'яна
Тут хтось був
І в серце влив отрути.
Вагнер
Не було
Нікого тут. Та люди й не страшні.
Страшніша нам, голубко, неминучість.
Скажи, кохаєш дуже ти мене?
(Мар'яна мовчить.)
Кохаєш, знаю я… тому і мучусь…
(Мар'яна, почувши це, одсахнулася.)
Стривай, чого ти так?
(Мар'яна дослухається до звуків сопілки,
що раптом почулись із саду крізь вікно.)
Мар'яно, зоре!..
Мар'яна
Ти мучишся, що покохав мене?
Вагнер (підходить до неї).
Не те… Не варт любові я твоєї!
Не можу я кохати безоглядно,
Як ти мене.
Мар'яна
Ти більш мене не любиш,
Як то було колись, я почуваю, -
А то чому б в твоєму серці ніч
Так розгорнула раптом крила:.
Вагнер
Ні,
Не те… І як могла та чорна думка
В твоїй вродитися голівці?
Мар'яна
В серці:
Воно раніш од голови все знає,
Бо в'яне там, де відгуку нема.
Вагнер
Що кажеш ти?! Невже не палко б'ється
Моє назустріч серденьку твоєму?
Схились сюди, до мене пригорнись:
Невже в устах моїх не той огонь,
Що так палав раніш завжди до тебе
І на щоках запалював троянди?
І в очі глянь… Погаснуть хай навіки,
Коли хоч іскра зрад…
(Раптом замовкає, задумливо).
Немає зради…
Не зрада це…
Мар'яна (тривожно).
Чого ти?
Вагнер
Ні, не зрада…
Але… але… не знаю, що… О Боже!
Яка страшенна підлість!..
(Стоїть якусь мить, ухопившись за голову, потім
хутко бере папери з столу й мовчки виходить.)
Мар'яна (робить рух до дверей).
Любий мій!
Навіщо знов лишаєш свою Казку
В самотині?.. Пішов і не оглянувсь.
(Стоїть у задумі, потім підходить і сідає край
вікна, вся опанована журними думками.
Із саду лине тихий», розпачливий спів сопілки.)
Марта (входить).
І знов ти журишся, Мар'яно?
Мар'яна (стенувшись).
Ні,
Це не журба… Од щастя спочиваю.
Щаслива ж, Марто, я… а щастя що?
Воно — як квіти пишні, запашні:
Їх пахощами повна ця оселя,
Як щастям повна вщерть моя душа.
Але…
Марта
Але…
Мар'яна
Після квіток розкішних,
Так часом заманеться хоч торкнутись
Устами до квіток простеньких, степових,
Що вітром пахнуть вільним, і очами
Голубить їх, мов діточок маленьких,
В яких душа прозора, як вода
На плесі… (Прояснівши).
Так, вода прозора там…
Марта (пильно дивиться на неї).
Мар'яно, хвора ти, я бачу… Стій…
Голівка не болить у тебе?
(Прикладає до чола Мар'яні долоню).
Мар'яна (озирнувшись).
Ні…
А що я вас спитаю, Марто?..
Як я сюди втікла — в млині зостався
Мій дід старий, благенький, як дитина.
Не чули ви — живий ще він? не вмер,
Нудьгуючи за мною?
Марта
Ти про це
Не говори ніколи: пан не любить
І навіть згадувать заборонив.
Мар'яна
Чому заборонив?
Марта
Бо не про теє
Повинна думати Мар'яна. Нащо
Дарма тривожити і краять серце?
Тепера пані ти…
Мар'яна
Я мельниківна.
Марта
Була колись… Минулося…
Мар'яна
Я — Казка.
Густав мене так зве. Куди пішов він?
Чому так часто ходить?.. Щось мені
Так сумно, Марто… А Юрко в саду
Ще жалібніш співа, немов ховає
Своє він щастя. Так, то він хоронить
Своє кохання… Він любив мене,
А я… Скажіть, Густав мене ще любить?
Марта
Сама ти добре знаєш…
Мар'яна
А чому ж
Усе частіш од мене він тікає?
Марта
Клопіт йому чимало єсть без тебе.
Мар'яна
Не те… не те… Ох, чую, що не те?..
Нам люба Казка раз, удруге, втретє,
А далі вже і надокучить.
Марта
Ат!
Він інженір — і діла та клопіт
Занадто є у нього: ціле місто
Він тут спорудив у степу глухім,
То треба ж раду дать.
Мар'яна (запалившись).
Бодай вона,
Огнем споруда тая пойнялась,
Коли нам застує вона любитись!
Марта (махає на неї руками).
Мар'яно, схаменись!..
Мар'яна
Бодай вона
Запалася навіки!.. Я одна
Зосталася б тоді у нього. Він
Тоді не кидав би мене саму
З нудьгою, смутком і думками, він
Не проміняв би…
Марта (підводиться).
Ти дурне верзеш:
Чи можна ж цілий вік йому сидіти,
Та бути нянькою тобі, коли
Десь кличе діло, служба і клопоти?
Дитина ти, зростала у степу,
І далі млину, далі греблі й річки
Не бачила ні світу, ні людей.
Мар'яна (замислено).
Так… так… зростала у степу… еге,
В степу… Я — Казка.
Марта
Краще йди приляж.
Піду я постелю. (Виходить).
Мар'яна
А Казка вабить
І раз, і двічі, потім надокучить…
(Здригається).
Невже?., так хутко?.. Ні, не може бути.
Проте… вже кілька день, як я ще сплю,
Зникає він невідомо куди,
Приходить тільки ніччю, а то й зовсім
Ночує десь не дома. Я ж — сама…
Сама… (Дослухається).
Як сумно грає він в цей вечір.
О, Юрку… Юрку… гарний, милий, любий…
Прийди… розваж… дай серденьку поради.
Чи чуєш, як твоя Мар'яна квилить,