І справді, прагнучи стати надлюдиною, цей необачний молодик перетворюється на нелюда. Серце, ув'язнене ним, поступово зморщується і заростає волоссям, символізуючи його власний занепад і здичавіння. Врешті-решт він сам обертається на лютого звіра, що бере все йому потрібне силою, і помирає при марній спробі заволодіти тим, що відтепер йому назавжди недоступне — людським серцем.
Дещо застарілий вислів «мати волохате серце» міцно закріпився в розмовній чаклунській мові для змалювання холодних і бездушних відьом та чарівників. Моя незаміжня тітка Гонорія ніколи не приховувала, що відмовилася від заручин з одним чаклуном з управління нелегального використання чарів, бо вчасно виявила, що «він мав волохате серце». (Ходили, однак, чутки, що насправді вона впіймала його на гарячому, коли він пестив якихось горколумпок[11], і це стало для неї справжнім потрясінням.) Ще недавно книжка-самовчитель «Волохате серце. Посібник для чаклунів-нелюдимів»[12] очолювала списки бестселерів.
4
БЕБІТІ РЕБІТІ ТА ЇЇ РЕГОТЛИВИЙ ПЕНЬОК
Колись давно в одній заморській країні жив дурнуватий король, який вирішив, що тільки йому одному має бути доступна вся сила чарів.
Вирішив — і наказав своєму головному воєводі сформувати загін відьмоловів, посиливши їх зграєю лютих чорних псів-гончаків.
Одночасно король випустив відозву, що її мали зачитати в кожнісінькім селі та місті його країни: «Королю потрібен інструктор з магії».
Жодна справжня відьма чи чарівник не наважилися зголоситися на цю посаду, бо всі вони ховалися від загону відьмоловів.
Проте якийсь спритний шахрай без найменшого магічного хисту відчув, що є змога збагатитися й прибув до палацу, назвавшись чарівником найвищої кваліфікації. Цей пройдисвіт продемонстрував кілька простеньких фокусів, переконавши цим короля-дурника у силі своїх чарів, і його негайно призначили Верховним чародієм, приватним королівським майстром магії.
Шахрай попросив короля дати йому велику торбу золота для закупівлі чарівних паличок та інших необхідних магічних предметів. Ще він попрохав у нього кілька великих рубінів, потрібних для лікувальних замовлянь, та одну-дві срібні чаші для зберігання й настоювання відварів та зілля.
Дурний король усе це йому дав.
Шахрай надійно заховав скарби у себе вдома і знову повернувся в палац.
Він не знав, що за ним стежила одна стара жінка, що мешкала в халупі неподалік палацу, Її звали Бебіті, і була вона праля, що відповідала за м'якість, свіжість та чистоту палацової білизни. Підглядаючи з-за простирадел, вивішених сушитися, Бебіті бачила, як пройдисвіт відламав дві гілочки з одного королівського дерева і зайшов у палац.
Одну таку ломачку шахрай дав королю, запевнивши, що це величезної потужності чарівна паличка.
— Та вона діятиме лише в тому разі, — пояснив пройдисвіт, — якщо ви виявитесь гідним її сили.
Щоранку шахрай виходив з дурнуватим королем на палацове подвір'я, де вони вдвох розмахували паличками й вигукували якісь нісенітниці. Шахрай не забував демонструвати нові й нові фокуси, щоб король і далі захоплювався майстерністю Верховного чародія та потугою чарівних паличок, за які довелося віддати стільки золота.
Якось уранці, коли шахрай і король-дурник махали ломачками, стрибали по колу й виспівували безглузді віршики, до королівських вух долинуло чиєсь голосне хихотіння. Праля Бебіті, дивлячись на короля та шахрая з віконечка своєї крихітної хижі, так реготала, що не встояла на ногах і впала.
— Мабуть, я маю недостойний вигляд, якщо стара праля так регоче! — замислився король.
Він перестав стрибати, розмахувати ломачкою, й насупився.
— Мені вже набридли ці вправи! Коли вже, чародію, я зможу насилати справжні закляття на очах у своїх підданих?
Пройдисвіт спробував заспокоїти свого учня, запевняючи, що невдовзі той зможе показувати дивовижні магічні трюки, однак Бебітине хихотіння зачепило за живе дурнуватого короля дужче, ніж думав шахрай.
— Завтра, — оголосив король, — ми запросимо наш двір дивитися, як король насилатиме чари!
Шахрай зрозумів, що пора збирати свої скарби й тікати.
— На жаль, ваша величносте, це неможливо! Я забув попередити вашу величність, що завтра я вирушаю в далеку подорож...
— Якщо ти, чародію, покинеш палац без мого дозволу, загін відьмоловів з собаками тебе впіймає! Завтра вранці допоможеш мені чаклувати для добра моїх лордів і дам, але якщо тільки хтось почне з мене сміятися, тобі відрубають голову!
11
Горколумпи — це рожеві й колючі грибоподібні істоти. Дуже важко збагнути, чого б це комусь забажалося виявляти до них ласку. Більше інформації — у «Фантастичних звірах і де їх знайти».
12
Не плутати з «Рилом волохатим, серцем немовляти» — описом нелюдської боротьби одного чоловіка з лікантропією.