— Що з вами, шановний пане Гальюнер?
— Вас поранено?
— Несіть плащі! Сюди кладіть, та обережно…
Чиїсь руки турботливо підхопили його. Тихо погойдувався човен, а небо над ним було синє-синє, — такого не побачиш із космічного корабля.
— Пане Гальюнер, отямтесь, будьте ласкаві, — благав хтось. А гальюнерові здавалося, що він знову в космосі. Командировим голосом захлинається переговорний пристрій, диск невідомої планети мчить назустріч зорельоту, немов кинутий у вічі камінь. Крейсер востаннє спрямовує на ворога вбивчі потоки енергії, однак відразу ж здригається од залпу-відповіді. А потім падає, падає, покремсаний прямим влученням, зібганий ударом об атмосферу…
Одужував гальюнер довго. Майже три місяці не підводився з ліжка. Рана була тяжка. Ще добре, що місцеві мікроорганізми не спричинили зараження крові. До гальюнера щодня навідувався королівський небіж, а принцеса взагалі не відходила від нього. І коли їхні погляди стрічались, її очі дарували гальюнерові те особливе лагідне світло, яке він уже й не сподівався колись запалити.
Ще не було мовлено вголос жодного слова, а в замку вже ніхто не мав сумніву, що принцеса стане дружиною того, хто поборов дракона. А як же інакше?
Коли гальюнер зміг підвестись і пройтися, його провідав король. Він приходив до хворого й раніше. Але тепер мав до нього серйозну розмову.
— Принцеса кохає тебе, — мовив король.
— А я — її, — відповів гальюнер.
— Держава моя слабка. Вона потребує доброго, але справедливого правителя. Якщо ти і моя дочка заприсягнетесь одне одному — вона зберігатиме вірність тобі, живому чи мертвому. Але може й так статися, що твій світ покличе тебе до битви зі злом швидше, ніж принцеса встигне подарувати країні спадкоємця. Скажи, чи ти покинеш нас? Адже тоді мій рід погасне…
— Я солдат, — відповів гальюнер. — Війна ніколи й ні про що солдата не питає.
І король похнюпився. Старий рицар не потребував пояснень, що таке обов'язок солдата.
Рання осінь на кілька днів оддала долину бабиному літові. Степ ізнову став прекрасний. А вже таких фарб, якими запишався ліс, гальюнерові ніколи не доводилося бачити. Пурпурові різьблені листочки яріли, наче вогники на контрольних пультах. Достиглі ягоди налилися бурштином, як натрієві лампи в технічних коридорах зорельота. Немов ртутна синява посадкових прожекторів вигравала місячна зірниця (на цій планеті було аж два Місяці). А вода в річках та озерах стала прозорою, наче скраплений кисень.
Колись гальюнер не замислювався над тим, що ж таке щастя. А тепер ось зрозумів: щастя для нього — це прожити решту свого життя в оцій долині. Та щоб поруч із ним завжди була принцеса. Все інше не має ніякісінького значення.
Одного пізнього вечора вони освідчилися. Ще не охололе каміння фортеці дихало теплом. Сонце сіло, але ще жоден місяць не сходив. Лише сузір'я пунктиром зависли над їхніми головами. Та внизу, за кілька метрів од хвилерізу, скидалася риба.
Уранці принцеса, як тут узвичаєно, сплела два вінки, король благословив, і вона кинула їх у річку. Течія несла їх через пороги до самого вигину — вінки були нерозлучні. Вважалося, що це добра прикмета: закохані житимуть радісно, довго й щасливо.
Гальюнер не вірив у прикмети. Але з прихованим хвилюванням обривав пелюстки великої квітки і повторював за принцесою ворожбитні слова: любить-не-любить… Остання пелюстка впала йому до ніг на слові «любить»…
Громом з ясного неба вдарило саме напередодні весілля. Цей невидимий удар перетворивсь на потужний гуркіт. Усі здивовано задерли голови. Тільки гальюнерові болісно хотілося заплющити очі, щоб не бачити посадкових маневрів зорельота.
У замку заметушилися. Озброєні люди ставали до катапульт. Лучники, мечники, списоносці чітко та без вагання виконували команди — готувалися до оборони.
— Друзі чи недруги, пане Гальюнер? — вигукнув літній вояк од розвідного моста.
І гальюнер збагнув, що захисники фортеці готові належно вшанувати його, ставши на прю з його ворогом, оголити мечі проти лазерних гармат, проти бомб, що спалюють цілі континенти…
Барви довколишнього світу згасли, потьм'яніли. Солона краплина скотилася по щоці астронавта.
Над крейсером, що вже приземлився, вихопилося три сигнальні ракети, — червона, біла, синя, — зависли, символізуючи три кольори республіканського прапора.