Ребристі шланги автоматичних заправників учепились обабіч у велета — і в цю мить із крейсером «Нещадним» щось скоїлося незбагненне. Немов туманний серпанок огорнув його носову частину, а кормові опори здригнулися, почали розсуватися, і з пульту диспетчера знову заморгали радіометри, показуючи такі цифри, яких просто не могло бути! Начальник порту позирнув на диспетчера: той був поглинутий плановим сенсором радіозв'язку з орбітальною станцією охорони та спостереження, тому нічого не помітив. Млинці навушників та полиски підсвітки, що витанцьовували на його щоках, робили його схожим на кумедного опереткового чорта. А тим часом крейсера вже майже не було, як матеріальне тіло він просто не існував. Розплився велетенською драглистою краплею. З кожною хвилиною розтікався дедалі більше… І тут якось одразу, буквально вмить набув своєї стрімкої стрункості космічного корсара. Не ймучи віри сам собі, начальник спустився до виходу з диспетчерської, попростував до «Нещадного». Корабель як корабель. Сірий, з'їдений тертям об атмосферу корпус. Величезні, перекинуті над головою келихи дюз. Гігантський корпус, сталеві лапи стабілізаторів. А проте щось пронизливо-незвичайне було в цьому зоряному блукачеві. До такої міри незвичайне, що начальник порту одразу й не взяв утямки, в чому річ. Але невдовзі все зрозумів. Навіть не зрозумів — швидше, відчув, наче на нього хтось зробив наслання. І він голосно зареготав. Регіт покотився, відлунюючи в реактивних соплах. Повертався до себе начальник, ледве стримуючи бажання кинутися по космодрому вистрибцем.
Генерал чекав на нього й позирав на годинника.
— Стартуйте, — звернувся начальник порту до гостя. — Чим скоріше, тим краще. Забирайте Русалоньку — і вперед.
— Не жаль розлучатися?
— Жаль. Але ж це не моя Русалонька. Вона жде Принца.
— Добре, що одумалися.
Загадкова усмішка знову торкнулася кутиків генералових вуст і очей. Прощальний потиск його руки був твердий, але долоня — холодною. Щось хвилювало молодого космічного вовка. Як здалося начальникові, те хвилювання було радісне.
— Генерале! — покликав його начальник порту.
— Слухаю?!
— Диспетчер щойно вийшов на зв'язок із космічним кораблем. Це імперський крейсер «Нищівний». Поспішає сюди. Вам він як ескорт навряд чи потрібний…
— Авжеж.
— Тож не гайте часу.
— Я вдячний.
— Відкриваю вам зелений коридор, злітайте. А «Нищівного» я притримаю в зоні орбітального чекання.
Генерал підійшов до нього, торкнувся губами кінчиків своїх пальців, потім притулив долоню до його щоки. Ніколи — ні до, ані після — не бачив начальник порту такого поруху. Немов йому передали чийсь поцілунок…
Мов карнавальний вертунець шугнув «Нещадний» у досвітнє небо. А начальникові порту вперше за багато років чомусь закортіло покурити. Так закортіло, що відчув у роті гіркуватий тютюновий присмак, а рука несамохіть потяглася до кишені, шукаючи цигарок. Довго-довго він дивився, як тане, підсвічений місячним сяєвом, слід реактивної інверсії і думав про службу, обов'язок, про Русалоньку, про ті казкові королівства, де є принци, а от принципів бракує. Та ще багато про що такого, яке само спадає на думку, коли прощаєшся з тим, із чим прощатися зовсім не хочеться…
А через кілька годин сліпуче вогненне око знову пробило хмари. На космодром, шарпаючи барабанні перетинки людей шаленим ревінням, знов опустилась металева башта. Астматичний з вигляду товстун скотився трапом, на ходу осмикуючи куценький генеральський мундир. Начальник порту привітав його, як годиться, за статутом. Той відмахнувся.
— Я завідувач спеціальної біологічної лабораторії при Академії аномальних явищ Адміралтейства. Маю наказ про вилучення дводишного об'єкта, що перебуває у вашому відомстві.
— Шкода, але вас випередив представник імперської комісії, створеної за найвищого веління.
— Що? Хто?
— Зараз об'єкт на борту космічного корабля «Нещадний», у космічному просторі.
Обурливі товстунцеві слова злилися, перейшли в малозрозуміле сичання. Колір його лисини з рожевого став яскраво-червоний.
— Усі повноваження його ясновельможності голови імперської комісії було належно підтверджено, документ про передавання об'єкта оформлено й зафіксовано в пам'яті комп'ютера, — начальник порту пильнував, аби голос його лунав якомога впевненіше та природніше.
— Яка комісія? Який у… фсх… крейсер? Рейдера «Нещадного» виведено зі складу флоту як одиницю, що пропала безвісти!
— Я не знав…
— Вам і не належало знати! Як хлопчиська… навкруг пальця… С… с… Наздогнати! Перехопити! Сповістити всі кораблі Прикордонного дозору!
Стрімко рвонули в небо ракети-перехоплювачі. Зірвалися зі своїх орбітальних позицій важкі сторожові монітори. Чутливі промені локаторів багатократно обмацали простір в усіх напрямках. Марно. Неймовірно — як міг загубитися в обжитій, вивченій, нашпигованій станціями спостереження та радіомаяками великовантажний бойовий зореліт? Одначе це трапилося. І, по честі кажучи, начальника порту це зовсім не здивувало.
А поки довкола імперських військових баз ширилася лиховісна метушня пошуків, те, що геть нещодавно скидалося на крейсер «Нещадний», повільно пливло в зоряному океані. Велетенське металеве тіло справді колись було військовим кораблем. Але зі рваних дір обшивки, мертвих зіниць ілюмінаторів, розтерзаного давнім вибухом реакторного відсіку можна було зрозуміти: місце тому ветеранові —на довічній припоні. З його корми не вивергався демаскуючий вир атомного полум'я. А проте якась невідома сила, хоч лагідно, але впевнено, вела його вперед і вперед.
— Ти не впізнала мене? — спитав Русалоньку Принц.
— У генеральському строї ти на себе не схожий. Я так ждала тебе. А впізнала не одразу.
— Я шукав тебе по всіх усюдах.
— Я знала.
М'яка ворса чарівного килима зігрівала їх. Чарівний плащ, блискотливий і невагомий, захищав од космічної порожнечі. Не освітлена зсередини напівзруйнована корабельна рубка була схожа на печеру в тілі старої гори, на дупло якогось дерева-гіганта. Ельфи, гноми та феї радісно залишали потаємні закапелки ракети, віталися, обіймали Русалоньку та вмощувалися на чарівному килимі. При цьому вони знімали свої закляття з того місця, що правило їм за пристановисько, забирали з собою частку свого чаклунства. Від цього не закріплені нічим, окрім чарів, давно непридатні деталі двигунів розповзалися, трубопроводи рвалися та покривались іржею просто на очах, і згубний космічний холод заповзав у безлюдні каюти. З кожною хвилиною «Нещадний» дедалі більше скидався на купу металобрухту, якою він фактично вже був упродовж багатьох днів. Світлячки весело кружляли в танку, жартома підхоплювали й ламали люті промені імперських пошукових локаторів.
— Ми тепер завжди будемо разом, — сказав Принц.
— Завжди, — відгукнулася Русалонька. Крізь переборку рушійного відсіку крекчучи протисся літній опецькуватий джин. Сів на ріжечку килима, поправив бороду і, як це вміють старі, заговорив, нікого не слухаючи, От, мовляв, скільки разів намагалися вони вирятувати Русалоньку від тих бридких чаклунів, як несолодко було їм під час двобою з чорними силами, що їх недобрі людські руки видерли з серця природи й поставили слугувати собі. Як урешті-решт поталанило Принцу відшукати на одній планеті розбиту й залишену командою вогненну колісницю. Як ладнали її, а водночас потай вивчали вразливі місця супротивника. Важко, ох як важко було весь час підтримувати непридатну колісницю в пристойних межах, — і все мало не пішло прахом, коли начальник чаклунів звелів налити в оту схованку, де сидів джин, смердючу рідину. Ледь не стопив старого, адже намокла його чарівна борода… Ох і лихий чаклун, лютий-лютий…
— Він не лихий, — мовила Русалонька.
— Лихий-лихий, — замотав головою джин (од його бороди і вдяганки все ще відгонило запахом реактивного палива).
— Він не лихий. Навпаки, добрий. Любив мої співи, і зоряні ночі, ніколи не принижував своїх підлеглих.
— Саме так, він добрий, — ствердно кивнув Принц. — Він намагався тебе захистити. І хотів, щоб ми були разом. Хоч і вірив у принципи імперії, а душа в нього була світла.
— Ти міг зізнатися йому.
— Я не зважився. Але він і сам здогадався нарешті.
— Ми згадуватимемо його повсякчас.
— Так.
— А я не буду згадувати його, не буду, не буду, — наполягав на своєму джин.
Крізь прогалину в борту виднівся компас. Міріади зірок пропливали неквапливо й велично, мовчки вдивляючись в обличчя Русалоньки й Принца.