— Так, хай і вона спробує — адже мені наказано міряти черевичок усім дівчатам.
Він посадив Попелюшку на ослінчик і поміряв черевичок на її маленьку ніжку.
І диво! — черевичок озувся так швидко та легко, ніби ніжка тільки того й чекала!
Сестри зчудувалися, але коли Попелюшка вийняла з кишені другий такий черевичок і наділа його на другу ніжку, вони аж уклякли на місці.
Раптом з'явилася чарівниця, доторкнулася своєю паличкою до Попелющиного вбрання, і воно перетворилося на прегарну сукню, ще розкішнішу, ніж та, в якій дівчина була на балі.
Сестри впізнали в Попелюшці ту красуню, що приїздила в королівський палац.
Вони кинулися їй до ніг і благали вибачити за те, що зле з нею поводились і кривдили її.
Попелюшка підвела їх і сказала, що вибачає їм од щирого серця і просить наперед завжди її любити.
Потім Попелюшку повезли до палацу, і принц побачив, що вона ще краща, ніж раніше.
За кілька день відгуляли весілля.
А Попелюшка, така ж добра, як і вродлива, взяла сестер у палац і незабаром видала їх заміж за двох молодих вельмож.
РІКЕ–ЧУБЧИК
Давно колись жила королева, і знайшовся в неї син, такий гидкий та незграбний, що довгий час ніхто навіть не міг сказати, чи схожий він на людину. Королева гірко плакала, дивлячись на нього.
Але чарівниця, яку запросили на хрестини, сказала, що принц стане чудовою людиною, бо він буде дуже розумний. Потім вона додала, що наділяє його, даром зробити такою ж розумною, як і він, ту дівчину, котру він покохає більше за всіх на світі.
Все це трохи втішило бідолашну королеву.
І справді, тільки–но хлопчик заговорив, як причарував усіх, хто чув його, — такий він був дотепний та кмітливий.
Я забув сказати, що хлопчик мав на голові маленький чубчик; тому його так і прозвали–Ріке–Чубчик. Ріке — це було його ім'я.
Минуло сім чи вісім років, і у королеви сусіднього королівства знайшлося дві дочки.
Перша була гарна, як гожий день. Королева була в такому захваті від неї, що всі придворні боялись, коли б така велика радість не завдала їй шкоди. [51]
Але та сама чарівниця, яка була під час народження Ріке–Чубчика, сказала королеві, що у маленької принцеси не буде ні крихти розуму і що вона буде така ж дурненька, як і вродлива.
Це пророцтво дуже засмутило королеву. Але вона впала у ще більший відчай, коли побачила, що її друга дочка потворна до краю.
— Не сумуйте, королево, — сказала чарівниця, — ваша дочка буде такою розумницею, що ніхто й не зверне уваги на її потворність.
— Сподіватимусь на краще! — вигукнула королева. — Але хіба не можна як–небудь і старшу, таку вродливу, зробити хоч трохи розумнішою?
— Щодо розуму, то я тут нічого не можу вдіяти, — призналася чарівниця. — Але врода — це зовсім інша річ. Тож я обдарую принцесу здатністю зробити красенем того, кого вона покохає.
Тим часом обидві принцеси підростали, і разом з ними розвивалися їхні прикмети. Скрізь тільки й розмови було, що про красу старшої та про розум меншої.
Проте й вади їхні збільшувалися з року в рік.
Менша ставала з кожним днем бридкішою, а старша — дурнішою. Коли її про що–небудь питали, вона або нічого не відповідала, або верзла таку нісенітницю, що всі затуляли вуха. До того ж вона була на диво незграбна: не могла поставити чотири порцелянові фігурки на камін, щоб не розбити хоч би однієї, або випити склянку води, щоб не вилити половини собі на сукню.
І тому, хоч врода й дуже багато важить для молодої дівчини, менша принцеса завжди всім подобалася більше, ніж її старша сестра.
Коли в палаці збиралися гості, то спочатку всі йшли до красуні, щоб подивитися на неї і помилуватися [52] її вродою, але незабаром повертали до меншої, щоб послухати її приємні розмови.
Ніхто не вбачав нічого дивного в тому, що не минало й чверті години, як біля старшої сестри вже нікого не залишалось, і всі збиралися погомоніти навколо меншої.
Та хоч яка дурненька була старша дочка, вона добре розуміла це і без жалю віддала б свою красу, аби хоч наполовину стати такою ж розумною, як сестра.
А королева, незважаючи на всю свою розсудливість і любов до дочки, ніяк не могла стриматися, щоб хоч іноді не дорікнути їй глуп–ством, і тому бідолашна принцеса ладна була вмерти з горя.
Якось пішла вона в ліс виплакати своє горе і зустріла там маленького чоловічка, надзвичайно потворного і гидкого, але розкішно вбраного.
Це був молодий принц Ріке–Чубчик.
Він закохався в принцесу з її портретів, яких по всьому світу було намальовано безліч, і залишив королівство свого батька, аби тільки побачити красуню та поговорити з нею.