— Але ж у вас іще стільки м'яса: теля, два барани, півсвині.
— Ну, гаразд, — погодився людожер. — Почекаю до завтра. Дай–но їм тільки як слід повечеряти, щоб вони не схудли, а потім поклади їх спати.
Добра жінка дуже зраділа, що людожер усе–таки не порізав дітей, і принесла їм вечеряти. Але брати з переляку нічого не могли їсти.
Тут слід сказати, що людожер мав семеро дочок.
У маленьких людожерок були червоні товсті щоки, бо їли вони сире м'ясо, як і їхній батько. Очі в них були маленькі, зозулясті й зовсім круглі, носи — гачком, а роти — величезні, з довгими, кривими, гостренними зубами. До того ж вони були страшенно лихі й скрізь нападали на людських дітей, хоч би де їх побачили.
Їх рано клали спати. Всі семеро спали в одному великому ліжку, і в кожної замість нічного ковпачка був золотий вінок на голові.
В тій кімнаті було ще одне велике ліжко, в яке дружина людожера поклала спати сімох хлопчиків, а сама пішла в іншу кімнату, щоб і собі трохи подрімати. [68]
Хлопчик–Мізинчик дуже боявся, щоб людожер не передумав і не порізав їх уночі.
Лягаючи в ліжко, він уважно оглянув кімнату і помітив золоті вінки на головах у людожерових дочок. Тож Хлопчик–Мізинчик діждався, поки всі поснули, тихенько підвівся, зняв з братів і з себе нічні ковпачки і, підкравшись до ліжка маленьких людожерок, надів на них ті ковпачки, а їхні вінки — на себе та на своїх братів.
Він був певен, що коли людожер поночі прийде їх різати, то ця хитрість їх урятує.
Так воно і сталося.
Опівночі людожер несподівано прокинувся і справді пошкодував, що відклав на завтра те, що любесенько можна було зробити звечора.
Він хутко підхопився з ліжка і взяв свого довжелезного ножа.
— Погляньмо, — сказав він, — як поживають семеро наших маленьких дурників. Чого це я й справді не зробив свого діла відразу?
Він пробрався навпомацки в дитячу кімнату і підійшов до ліжка, в якому лежали хлопчики. Вони всі спали. Не спав тільки Хлопчик–Мізинчик — він дуже перелякався, коли людожер почав обмацувати йому голову.
Але людожер помітив золотий вінок і сказав:
— От тобі й маєш! Не вистачало ще, аби я порізав власних дочок! Видно, звечора забагато випив.
Потім він пішов до ліжка, де спали його дочки, і, намацавши нічні ковпачки, пробурмотів: [69]
— Ага, ось де ви, малі голуб'ята! Ну, то сміливіше за роботу!
І жорстокий людожер перерізав горло всім сімом своїм дочкам.
Після цього, дуже задоволений собою, людожер пішов до своєї кімнати і ліг спати.
Як тільки Хлопчик–Мізинчик почув, що людожер захропів, він негайно розбудив братів і сказав якнайшвидше одягатися та йти за ним слідом.
Вони тихенько спустились у сад і перелізли через паркан. А опинившись за парканом, щодуху кинулися тікати — аж за ними закуріло.
Майже всю ніч діти бігли світ за очі і весь час тремтіли від страху.
Прокинувшись уранці, людожер сказав дружині:
— Йди–но нагору та помий наших учорашніх хлоп'яток. — І він засміявся.
Дружина людожера подумала, що чоловік посилає її вмити й одягти хлопчиків.
Добра жінка піднялася нагору, побачила, що семеро її дочок зарізані, і знепритомніла.
Тим часом людожер, не дочекавшись дружини, пішов слідом за нею. Та, побачивши те жахливе видовище, він і сам перелякався.
— Ой, що ж це я накоїв! — заволав він. — Усе це витівки тих малих негідників! Ну, та й відплачу ж я їм, і негайно відплачу!
Він вихлюпнув глечик води в обличчя своїй дружині, а коли та опритомніла, сказав:
— Давай–но швидше мої семимильні чоботи–я хочу впіймати цих хлопчаків. [70]
Людожер узув чоботи, кинувся навздогін за братами і, оббігши всю округу, нарешті напав на слід бідолашних дітей, які були вже зовсім недалеко від батьківської хатини.
Він мчав, перестрибуючи з гори на гору і переступаючи через ріки, немов через маленькі струмки.
Помітивши людожера, діти стали шукати, де б їм сховатися.
Хлопчик–Мізинчик побачив у скелі невеличку печеру, завів туди братів і сам заліз останнім, аби зручніше було спостерігати, що робитиме далі людожер.
А той, знесилившись від довгої гонитви (бо в семимильних чоботах дуже швидко стомлюєшся), захотів відпочити. Випадково сталося так, що він сів саме на ту скелю, під якою сховалися діти.
Посидівши трошки, людожер заснув і так страшно захропів, що бідолашні діти перелякались не менше, ніж тоді, коли він підійшов до них з ножем.
Тільки Хлопчик–Мізинчик не перелякався. Він наказав братам швиденько тікати додому, поки людожер спить, а про нього не турбуватися.
Брати послухались його поради, вилізли з печери і хутко побігли до хати.