– Чому у вусів є кішки?
Люди знизували плечима та йшли своє діло робити.
Вже хлопчина підріс, уже й дорослий став, а все одно розпитував про такі нісенітні речі, що ніхто йому відповісти не вмів. Поселився він у хижці на високій горі й весь час бився над питаннями, записував їх у зошит, думав-гадав, та ніяк не знаходив відповіді.
Наприклад, він думав:
«Чому в тіні є сосна?»
«Чому хмари не пишуть букв?»
«Чому марки не п'ють пива?»,
З великого напруження заболіла в нього голова, та він не кидав свого.
Стригтися він не стригся, голитися – не голився, тож обріс бородою і запитав:
– Чому в бороди є обличчя?
Коли він помер, то один учений відкрив, що той хлопчина змалечку одягав шкарпетки навиворіт і жодного разу не одяг їх як слід. А тому він і не навчився ставити правильні запитання.
З багатьма людьми таке буває, як з тим хлопчиною.
Недільний ранок
У неділю синьйор Чезаре прокидався пізно. Вставши з ліжка, він надягав піжаму й довго походжав по кімнаті. Тільки об одинадцятій він заходив у ванну кімнату й, не зачиняючи дверей, починав голитися.
Саме тієї хвилини чекав Франческо, шестирічний хлопчик, що дуже хотів стати лікарем-хірургом. Він брав вату, пластир, пляшечку спирту і, зайшовши у ванну кімнату, сідав на стільчик.
– Ну, чого тобі? – запитував синьйор Чезаре, намилюючи обличчя.
У будень він голився електричною бритвою, а в неділю – звичайним лезом.
– Ну, чого тобі?
Франческо мовчав, прибравши поважного вигляду й соваючись на стільчику.
– Ну, так чого ж тобі треба?
– Я тут на всякий випадок, – відповів Франческо. – Адже ти можеш врізатися. Тоді я тебе полікую.
– Гаразд, – сказав синьйор Чезаре.
– Тільки ти не порань себе навмисне, як минулої неділі, – попереджав Франческо, – бо тоді це не зарахується.
– Хай буде так, – погодився синьйор Чезаре.
Та поранити себе несамохіть було важко. Він пробував врізатись мимоволі, та марно. Старався бути неуважним, але дарма. Нарешті він якось поранився, і Франческо взявся до роботи: витер краплю крові, помазав ранку йодом і приклав до неї пластир.
І так щонеділі синьйор Чезаре дарує своєму синові краплю крові. А Франческо переконаний, що його батько неуважний.
Кришталевий Джакомо
Якось в одному далекому місті народився прозорий хлопчик. Крізь його тіло все чисто було видно, як крізь повітря чи воду. Був цей хлопчина з плоті й кісток, а здавався скляним. Однак, падаючи, він не розбивався на скалки, а тільки набивав собі на лобі прозору ґулю. Все було видно: і як б'ється його серце, і як плавають його думки, наче кольорові рибки в акваріумі.
Одного разу не втерпів хлопець, – збрехав, і люди побачили: під його чолом заблисла вогняна кулька. Тільки-но хлопець сказав правду, кулька зникла. Відтоді він ніколи не брехав.
А іншим разом товариш довірив йому свою таємницю, і люди побачили, що в його грудях перекочується чорна кулька.
Хлопець ріс, став юнаком, потім дорослим. Люди вільно читали його думки і, запитуючи, вгадували відповідь раніше, ніж він розтуляв рота. Звали його Джакомо, а люди прозвали Кришталевим Джакомо. Всі дуже його любили за чесність. Хто знав його, той і сам ставав благороднішим.
Та, на лихо, владу в цій країні захопив жорстокий диктатор. Настали часи свавілля, насильств і злиднів. Кожен, хто наважувався ремствувати, зникав без сліду. Хто бунтувався, того розстрілювали. Бідних переслідували, принижували і всіляко ображали.
Заляканий народ терпів мовчки.
Та Джакомо не міг мовчати, бо його думки самі за себе говорили. За його прозорим чолом люди бачили: він обурений насильствами й засуджує диктатора. Всі нишком повторювали те, що думав Джакомо, плекаючи надію на кращі часи. Отож тиран наказав арештувати Кришталевого Джакомо й закинути його в найтемнішу в'язницю. Та дивна річ! Стіни камери, в яку запроторили Джакомо, стіни в'язниці і зовнішні мури стали прозорі. Люди, проходячи повз в'язницю, бачили Джакомо й читали його думки. Вночі тюрма випромінювала навкруги яскраве світло. Тиран наказав заслонити всі вікна свого палацу, та однаково не міг заснути. Кришталевий Джакомо навіть у кайданах був сильніший за тирана, бо правда сильніша за все на світі, яскравіша за сонце і могутніша від урагану.
Як мавпи подорожували
Одного дня мавпи в зоологічному саду вирішили побачити світ й подалися в мандри. От ідуть вони, йдуть, зупинилися, а одна мавпа питає: