Казки

Казкова мандрівка від заходу до сходу

Любі читачі, ви берете до рук книжку казок німецького письменника Вільгельма Гауфа, що жив і творив на початку XIX сторіччя. Ці казки перекладено багатьма мовами світу, і їх читало багато поколінь дітей у багатьох країнах. За якихось чверть сторіччя мине вже двісті років від того часу, як ці казки були вперше надруковані, а їх і далі видають, і далі читають.

Хто ж такий Вільгельм Гауф, автор цих казок? Письменник народився 1802 року в сім'ї урядовця, де любили й шанували мистецтво та літературу. У майбутнього письменника ще в шкільні роки виявився надзвичайний хист оповідача. Він умів вигадувати прецікаві історії, якими захоплювалися не лише його шкільні товариші, а й дорослі. Навчаючись в університеті, Вільгельм Гауф склав чимало віршів, що стали студентськими піснями. Писав він також пісні, які називав «солдатськими». Ці студентські та солдатські пісні зробили його ім'я відомим у Німеччині.

Закінчивши університет, Вільгельм Гауф 1824 року погодився стати вихователем дітей У родині високого військового урядовця. Саме для своїх вихованців він і почав писати казки. За ті три роки, які йому відтоді судилося прожити, — бо Вільгельм Гауф помер двадцятип'ятирічним 1827 року, — він устиг створити два романи, книжку сатиричних нарисів, чимало новел і три збірки казок. Остання з них вийшла друком уже після його смерті, 1828 року. Багато його творів лишилося незавершеними, а задуми нездійсненими. [З]

Те, що Вільгельм Гауф устиг написати за своє коротке життя, лишилося вагомим явищем у німецькій літературі. Але якщо його вірші, оповідання та романи знають і читають лише німці, то казки знає і читає цілий світ від заходу до сходу. Чим же так сподобалися вони малим і не дуже малим читачам багатьох країн?

Вільгельм Гауф брав теми для них із німецьких та східних народних казок, але під його пером вони часто виростали в цілі повісті зі складним, цікавим сюжетом. У них казкове, фантастичне переплітається з реальним, сумне зі смішним.

Героям казок Вільгельма Гауфа допомагають добрі духи, феї та лісовики. Але серед створінь із чарівними здатностями й чарівною силою є й лихі, вони ворогують з добрими духами та феями і чинять зло людям, якими ті опікуються. Отак відбувається боротьба добра зі злом і в світі, де живуть герої Вільгельма Гауфа, і в їхніх душах. Ця боротьба драматична, пов'язана з багатьма небезпеками, дивовижними пригодами, але в ній перемагають ті, хто має мужність, добре серце і понад усе цінує честь та справедливість, як Омар із казки «Гаданий принц», Маленький Мук із однойменної казки чи Саїд із казки «Пригоди Саїда».

Тож, любі читачі, вирушайте в цікаві мандри разом із персонажами цієї книжки, змагайтеся разом із ними проти тих, хто чинить зло, і вболівайте за долю тих, хто чинить добро.

Казки

Каліф-чорногуз

І

Одного чудового дня, коли сонце було вже на вечірньому прузі, каліф багдадський Хасід гарненько сидів собі на тахті. У полудень так парило, що, зморений спекою, він трохи подрімав, а тепер, після сну, був благодушний і веселий. Попихкуючи, каліф курив довгу, з рожевого дерева люльку і помалу сьорбав каву, яку приніс раб. Все йому було до смаку, і вдоволений, він раз у раз погладжував бороду. Хоч би хто глянув тоді на каліфа, одразу зрозумів би, що тому справді добре на серці.

А в такі хвилини з ним легко було говорити про що завгодно: каліф був справедливий, милостивий і до людей приязний. Тому-то великий [5] візир Манзор щодня одвідував свого каліфа саме в таку пору. І того дня Манзор прийшов також надвечір, тільки, всупереч звичаю, був чимсь заклопотаний.

Каліф одвів трохи від уст люльку і спитав:

— Чого це ти, пане великий візир, такий смутний та невеселий сьогодні?

Великий візир склав навхрест руки на грудях, вклонився і відповів:

— Пане-господарю! Чи смутний я, чи ні, того не знаю, але бачив я у крамаря, який стоїть на вулиці коло твого палацу, такі гарнісінькі речі, що мене аж за серце взяло, чому-то я не маю зайвих грошей!

Каліф уже давно збирався чим-небудь потішити свого великого візира і тому звелів одному з чорних рабів спуститися униз і привести того крамаря. Незабаром раб повернувся разом з крамарем. Це був невеличкий гладкий чоловік з темно-смуглявим обличчям і в пошарпаній одежині. Він приніс з собою скриньку, де було багато всякого розмаїтого краму: персні, намиста, дорогі з оздобою пістолі, срібні чарки, черепахові гребінці. Каліф і візир все передивились, і зрештою каліф купив собі й візирові по гарному пістолю, а для візирової дружини — гребінчика. Коли крамар уже збирався зачинити свою скриньку, каліф побачив якийсь маленький прискриночок і спитав, чи немає там якого краму. Крамар зараз же розчинив прискриночок і витяг звідти табакерку з якимсь чорним порошком. Був там ще довгий аркуш паперу, так чудернацьки списаний, що ні каліф, ні Манзор не змогли його прочитати.

— Обидві ці штуки дісталися мені від одного купця, а сам він знайшов їх на вулиці святого [6] міста Мекки, — сказав крамар, — і я сам не знаю, що вони означають. Вам би я віддав їх за безцінок, бо мені вони ні до чого.

Каліф, який любив збирати всякі стародавні рукописи, дарма що не міг їх прочитати, купив табакерку та рукопис і відпустив крамаря.

Йому дуже кортіло довідатися, що на тому аркуші написано, і він спитав візира, чи не знає той когось, хто б розтлумачив цей текст.

— Ласкавий пане й господарю! — відповів візир. — При великій мечеті живе один учений чоловік на ймення Селім, він знає всі мови. Звели йому прийти сюди; Може, він розбере ці таємничі закарлючки.

Зараз же було приведено вченого Селіма.

— Селіме, — сказав йому каліф, — кажуть, що ти дуже вчений. Ану ж бо, поглянь на цей папір, чи зумієш ти його прочитати? Як зумієш, то подарую тобі нову святкову одежу; якщо ж ні — то заробиш дванадцять разів по пиці та двадцять і п'ять палок у п'яти, бо, виходить, задарма тебе люди звуть «ученим Селімом».

Селім вклонився й промовив:

— Твоя воля, господарю!

Довго він розглядав рукопис і нарешті вигукнув:

— Це по-латині, мій пане! Звеліть мене повісити, коли це неправда.

— Кажи ж, — звелів каліф, — коли по-латині, то про що там пишеться.

Селім почав перекладати:

— «Ти, хто знайшов цей папір, дякуй Богові за його ласку. Хто понюхає з цієї табакерки й промовить при тому «мутабор», той може перекинутись на яку схоче тварину і буде розуміти [7] мову кожної з них. Як схоче він знову набути людської подоби, то нехай тричі поклониться на схід сонця і промовить те саме слово. Однак стережися: поки ти перекинутий, не засмійся, а то зникне те чарівне слово з твоєї пам'яті, і ти довіку зостанешся твариною».

Почувши про отаке диво, каліф був дуже задоволений. Він звелів ученому присягтися, що той нікому не розкриє цієї таємниці, подарував йому дуже гарну нову одежину і пустив додому. А візирові своєму сказав:

— Це зветься — добре купити, Манзоре! Який я радий, що зможу стати твариною! Завтра раненько приходь сюди до мене. Ми разом підемо в поле, нюхнемо з табакерки і тоді послухаємо, про що говорять у воді й повітрі, в гаях і степах!

II

На другий день, тільки-но каліф одягнувся й поснідав, як уже прийшов великий візир, щоб за каліфовим наказом піти з ним разом на прогулянку. Каліф запхнув табакерку з чарівним порошком за пояс і, звелівши своєму почтові лишатися на місці, рушив у дорогу вдвох із великим візиром. Спочатку вони йшли нескінченними садами каліфа, даремно вишукуючи якусь живу тварину, щоб спробувати, як-то воно розуміти звірячу мову. Не зустрічаючи нічого путнього, візир сказав каліфові, що, на його думку, найкраще було б піти за сади, аж до ставу, де він часто-густо бачив чорногузів. Своєю поважною поведінкою і чудним клекотом вони завжди привертали його увагу. [8]

Каліфові сподобалася думка візира, і вони, рушили далі. Прийшовши до ставу, вони побачили там одного чорногуза, що, шукаючи жаб, никав туди й сюди і раз у раз щось лопотів сам собі. А вгорі тим часом ширяв другий чорногуз: він спускався на цю саму місцину.