— Спершу скажи мені, як ти тут опинився? — накинувся на нього Мустафа, страшенно розлючений тим, що його впізнали.
— А чом би й не сказати, — відповів той. — Я не хотів далі терпіти отамана і втік звідтіль. А через те, що ти, Мустафо, був причиною нашої з ним сварки, ти мусиш віддати за мене свою сестру; за це я допоможу вам утекти; Коли ж не віддаси, то я зараз же йду до свого нового пана і розкажу йому дещо про нового пашу.
Від страху та люті Мустафа аж казився: саме тепер, коли він думав, що ось-ось йому вже пощастить досягти своєї мети, лиха година принесла цього негідника, який може [31] все зіпсувати. Щоб урятувати справу, не було іншого способу, як убити цю дрібнотілу твору. Одним скоком Мустафа кинувся пре сто з ліжка на карлика, та той, помітивши не безпеку, брязнув світильника додолу, так він погас, а сам зник у темряві, волаючі «Пробі, рятуйте!»
Де вже там було думати про визволення полонянок — треба було рятуватися самому. Мустафа підійшов до вікна і глянув, чи не можна буде втекти цим шляхом. Та до землі було далеченько, а далі стриміла височенна стіна. Він стояв коло вікна і міркував. Раптом за порогом почулося багато голосів. Тоді, втративши всяку надію, Мустафа схопив свій кинджал та одежу і майнув через вікно. Він боляче забився але, відчувши, що кістки цілі, схопився на ноги й щодуху побіг до муру, який оточував подвір'я. На превеликий подив своїх переслідувачів, він хутко переліз мур і скоро був на волі.
Мустафа біг, аж поки опинився в невеликому гайку, і вже там, знеможений, упав на землю. Тут він став гадати, що йому далі діяти. Коні й слуги лишилися в замку, зате гроші він урятував: вони були в поясі. Його дотепна на ви гадки голова швидко знайшла новий шлях до порятунку. Він пішов уперед і незабаром натрапив на селище. Там він купив дешевеньку конячку і верхи доїхав до міста, де почав шукати лікаря. Йому порадили одного старого й тямущого ескулапа. За кілька золотих Мустафа умовив того дати йому одне таке зілля, щоб після нього нападав міцний, мов смерть, сон, а друге — від якого приспаний враз би прокинувся. Потім Мустафа причепив собі довгу фальшиву бороду, справив чорну мантію, накупив усяких банок та [32] склянок і тепер цілком міг удавати з себе мандрівного лікаря. Навантаживши всі свої речі на осла, Мустафа знову рушив до замку Тіулі-Коса. На цей раз йому вже не треба було боятися, що його хтось викриє, бо довга борода так змінила обличчя, що він сам себе ледве впізнавав. Приїхавши до Тіулі, він назвався лікарем Хакаманкабудібабою і як думав, так воно й сталося: це дивовижне ім'я до такої міри вразило старого дурня, що той зараз же запросив лікаря до себе на обід. Погомонівши з Хакаманкабудібабою щось із годину, Тіулі-Кос вирішив доручити йому лікування своїх недужих рабинь. Мустафа ледве приховував радість, що ось зараз він побачить свою дорогу сестру, і серце його схвильовано колотилося в грудях, коли Тіулі повів його до сералю. Вони ввійшли в багато оздоблену кімнату, але в ній нікого не було.
— Хамбаба, чи як там тебе, лікарю, звуть, — промовив Тіулі-Кос, — онде, бачиш, у стіні є щілина. Через ту щілину кожна моя рабиня буде тобі простягати руку, а ти вже по пульсу знатимеш, котра з них хвора, а котра, хвалити Бога, здорова.
Мустафа спробував був суперечити, але марно: показувати рабинь господар не хотів. Він погодився лише на те, щоб розказувати лікареві, як кожна з них почуває себе звичайно. Потім Тіулі витяг з-за пояса довжелезний список і почав голосно викликати на ім'я кожну із своїх рабинь. І щоразу за його вигуком через щілину до лікаря простягалася рука, щоб той мацав пульс. Уже було оглянуто шестеро дівчат, і всі вони виявились здоровими. Сьомою Тіулі викликав Фатьму, і в отворі з'явилося малесеньке біли рученя. Мустафа аж [33] затремтів, беручи цю руку, і з глибокодумним виразом обличчя сповістив, що дівчина нездужає. Тіулі дуже засмутився і наказав мудрому Хакаманкабудібабі негайно приготувати для неї ліки. Мустафа вийшов за поріг і похапцем написав записку:
«Фатьмо! Я можу тебе визволити, якщо ти наважишся випити таке зілля, що зробить тебе на два дні мертвою. Та то не страшно, бо в мене є друге зілля, що поверне тебе до життя. Коли згодна, то скажи тільки, що ліки тобі не допомогли, і це буде мені ознакою твоєї згоди».
Після цього Мустафа повернувся до кімнати, де його дожидався Тіулі. Він приніс із собою якесь нешкідливе пиття, ще раз помацав у Фатьми пульс і непомітно запхнув їй за браслет записку, а пиття подав через щілину в стіні. Тіулі був так занепокоєний хворобою Фатьми, що відклав оглядини інших невільниць і, виходячи з сералю, засмучено спитав лікаря:
Хадібабо, скажи по щирості, яка, на твою думку, в неї хвороба?
— Хакаманкабудібаба, тяжко зітхнувши, відповів:
— Ох, паночку ласкавий! Нехай тебе пророк не зоставить без його святої милості — у неї лиха болотяна пропасниця, яка може звести її зі світу.
— Що ти верзеш, поганий собако? — залопотів, трясучись від гніву, Тіулі. — Я за неї занапастив дві тисячі золотих, та щоб вона мені здохла, як та корова? Знай, що коли ти її не вилікуєш, я відрубаю тобі голову!
Мустафа відчув, що переборщив, таке сказавши, а тому дав Тіулі деяку надію. Поки [34] вони балакали між собою, прийшов чорний невільник з сералю сказати лікареві, що його пиття не допомагає.
— Слухай, Хакамдабабелда, чи як ти там прописуєшся, наполяж, на все своє мистецтво, то я вже тобі заплачу, що схочеш, — благав Тіулі, мало не плачучи зі страху, що може втратити одразу таку силу грошей.
— Гаразд, я дам їй такого зілля, що від усякої хвороби допомагає, — відцовів лікар.
— А так-так, давай, нехай вона вип'є того зілля, — пхикав старий Тіулі.
Радіючи душею, приніс Мустафа своє зілля, а віддавши його чорному невільникові й пояснивши, скільки треба пити, сказав Тіулі, що мусить піти до моря, щоб назбирати деяких цілющих трав. А як пішов, то тільки його й бачили. На березі моря він зняв з себе лікарську мантію та фальшиву бороду й повикидав їх у воду, а сам сховався в кущах і, діждавши ночі, тихесенько прокрався на кладовище при замку Тіулі-Коеа.
Не минуло й години, як Мустафа пішов з замку, а Тіулі вже повідомили, що його невільниця Фатьма конає. Той негайно послав людей до моря, щоб привели лікаря. Та посланці повернулися ні з чим і сказали, що, мабуть, горопаха-лікар упав у воду й захлинувся, бо в морі плаває його мантія, а його самого так хвилею носить, що тільки пишна борода то тут, то там з води виринає. Втративши останню надію на порятунок невільниці, Тіулі кляв і себе, й увесь світ, скуб бороду й бився головою об стіну. Та нічого не допомогло — незабаром Фатьма сконала на руках інших жінок. Дізнавшись про це, Тіулі звелів негайно зробити труну і винести тіло [35] до склепу, бо дуже не любив, коли в домі були мерці. Носії однесли труну в склеп і, швидко кинувши її додолу, мерщій повтікали: їм причулося, ніби в інших трунах хтось стогне й зітхає.
Тоді Мустафа — це він сховався в склепі поза трунами й налякав носіїв — виліз із своєї схованки й засвітив каганчика, що його приніс з собою. Потім витяг те друге зілля, що перепиняло сон, здійняв віко з труни і… мало не зомлів, сердешний, коли, присвітивши каганцем, побачив у труні зовсім чуже обличчя! Довго стояв він мов очманілий, поки опам'ятався від цього злого жарту долі, та кінець кінцем гнів його змінився жалем. Він розкупорив пляшечку з зіллям і впустив кілька краплин в уста сплячої. Дівчина глибоко зітхнула, розплющила очі й спочатку, як усе було, вона встала з труни й кинулась у ноги Мустафі.
— Як мені дякувати тобі, чоловіче добрий, — вигукнула вона, — що ти, благородна твоя душа, визволив мене з тяжкої неволі!
Мустафа зупинив її, питаючи, як могло статися, що в труні опинилася вона, а не Фатьма, його сестра. Та здивовано глянула на нього, потім сказала:
— Тепер мені ясно, як стався мій порятунок, а досі я ніяк не могла цього збагнути. Так-от знай, що в цьому замку мене звуть Фатьмою, і свою записку та рятівне зілля ти передав мені.
Тоді мій брат попрохав визволену ним невільницю розповісти все, що вона знає про його сестру та Зораїду. З її розповіді він довідався, що обидві дівчини й справді живуть у замку, але, за звичаєм Тіулі, прозиваються тепер по-іншому: одна — Мірзою, а друга — Нурмагаллю. [36]