Про пригоди, яких він зазнав, про битви, в яких мусив перемогти, вертаючись, він уже й не згадував, бо дуже поривався до королівни, поспішаючи взяти шлюб з коронацією. Радісно завели його король з королевою до доньчиної кімнати, де, поринувши в сон, лежала мовчазна як скеля королівна. Ерг нахилився до неї, попорався біля клапана, щось у нього вставив, повернув, і зразу ж, на превелику втіху матері, короля й усіх придворних королівна розплющила очі й усміхнулася до свого рятівника. Ерг закрив клапан, заліпивши його пластиром, щоб не відкривався, і зауважив, що гвинтик, який він теж знайшов був, загубився під час битви з Полеандром Партобонем, Ятапурговим царем. Одначе ніхто не звернув на це уваги, а шкода, бо тоді королівське подружжя пересвідчилося б, що він зовсім нікуди не вирушав, бо ще змалку опанував мистецтво відкривання різних замків, отож і накрутив королівну Електрину. Виходить, не зазнав він жодної з розказаної ним пригод, а тільки й того, що перечекав рік і шість тижнів, аби не видалося підозрілим, як він швидко вертається з пропажею, а до того ж хотів упевнитися, що жоден з його суперників не повернеться. І лише тоді прибув до двору короля Болюдара, повернув королівну до життя, одружився з нею, на троні Болюдарському панував довго і щасливо й ніколи його брехня не вийшла на яв. З чого й видно, що ми правду розповіли, а не казку, бо ж у казках доброчинність завжди бере гору.
СКАРБИ КОРОЛЯ БІСКАЛЯРА
В скарбниці короля Біскаляра було практично все, що можливо було зробити із золота, з урану та платини й інших дорогоцінних матеріалів. Любив король бродити по коліно в коштовностях й говорити, що немає на світі таких скарбів, що не було б у нього.
Та талановитий конструктор Креацій вирішив показати королю Біскаляру таку коштовність, що у того ще не було…
Король Кипрозії Біскаляр славився своїми незліченними багатствами. Було в його скарбниці все, що тільки можна зробити із золота, з урану та платини, з амфиболів, рубінів, оніксів та аметистів. Любив король бродити по коліно в цих коштовностях і часто мовляв, що немає на світі такого скарбу, якого не було б у нього.
Звістка про чванливість короля дійшла до одного дивовижного конструктора, який у той час був хранителем комори і головним закрійником у Висмодара, владики зоряних скупчень Діади та Тріади. Конструктор відправився до двору Біскаляра. Опинившись в тронному залі, де король сидів на кріслі, виточеному з двох величезних діамантів, конструктор, навіть не поглянувши на золотий паркет, чорними агатами прикрашений, без всяких передмов сказав, що якщо король надасть йому опис своїх скарбів, то він, конструктор Креацій, покаже таку коштовність, якої у Біскаляра напевно немає.
- Гаразд, - погодився Біскаляр, - але якщо тобі не вдасться цього зробити за три дні, то я буду тебе магнітами по срібному своєму палацу волочити, золоті цвяхи в тебе забивати буду, а потім череп твій, в іридій оправлений, повішу на сонячних воротях для залякування самохвалів!
Тут же принесли опис королівських скарбів, який цілих шість років з великою поспішністю складали сто сорок електронних писарів.
Конструктор Креацій повелів віднести фоліанти до чорної вежі, яку виділив для нього король, і замкнувся там.
В наступний день він знову прийшов до Біскаляра. Король оточив себе такими скарбами, що навіть очам було боляче від золотисто‑білого коливання. Але Креацій, не звертаючи на це уваги, попросив, щоб принесли йому кошик піску, землі або навіть просто сміття. Коли це зробили, він висипав сіро-буру масу на золотий паркет і увіткнув в неї, дбайливо тримаючи двома пальцями, якусь маленьку штучку, що блиснула, як негасима іскорка. Штучка зразу ж почала вгризатися в сірий горбок, і на очах здивованого Біскаляра той засіяв, як найчистіший самоцвіт, і став рости, граючи пульсуючим світлом, стаючи все більшим і дивовижнішим, поки ця жива коштовність не затьмарила мертву красу королівських скарбів. Усі присутні були засліплені нестерпною, все наростаючою красою. Король закрив обличчя руками і закричав:
- Досить!
Тоді Креацій нахилився і поклав на граючий самоцвіт іншу іскорку, чорну, і самоцвіт в одну мить став сіро‑бурою грудкою землі, що спеклася.
Великий гнів і заздрість охопили короля.
- За те, що ти мене осоромив, тобі загрожує страта, - сказав він. - Але, щоб не говорили, ніби я тебе підступно в темницю заточив і, віроломно порушивши наше королівське слово, магнітами волочити і четвертувати тебе повелів, я дам тобі три завдання. Впораєшся з ними - дарую тобі життя і свободу. Не впораєшся - горе тобі, чужоземецю!