Нічого Креацій не відповів, стояв собі спокійно, а Біскаляр продовжував:
- Ось тобі перше завдання. Ти нахваляєшся, що можеш зробити все. Проникни ж в мою підземну скарбницю цієї ночі. Щоб ти міг довести, що побував в самому її серці, скажу тобі, що в ній чотири зали. І в останньому залі, білому, як сніг, порожньо. Лежить там тільки діамантове яйце, а в нім металева куля. Завтра, рівно опівдні, ти повинен принести її мені. Іди!
Креацій вклонився і пішов.
Біскаляр зловтішно усміхнувся. Хитру пастку підлаштував він Креацію: якби навіть конструктор зумів пробратися в скарбницю, то він не зміг би винести металеву кулю; адже виточена та куля була з чистого радію і за тисячу кроків обпалювала страшним випромінюванням і затьмарувала розум.
Спустилася ніч. Креацій вийшов зі своєї вежі і пішов до палацу. Віддалік від варти, що перекликалася на зубчастих стінах, він дістав з‑за пазухи маленьку шкатулочку, поклав на долоню три молочно‑білих іскри і дмухнув. Іскри розгорілися перламутровим блиском і обкутали хмарою озброєну варту. Спустився такий туман, що за крок нічого не побачиш.
Креацій пройшов в підземелля непоміченим і опинився в залі. Стеля того залу була з халцедону, стіни з хризоберилію, а смарагдова підлога здавалася зеленим озером посеред виблискуючих скель. Потім він побачив двері скарбниці, а перед ними чорну членистоногу машину, в якої вісім ніг. Повітря над нею так і вигиналося хребтом, ніби хвиля розплавленого скла.
- Скажи мені, - заговорила машина, - що це за місце, - немає там ні стін, ні грат, а вийти звідти ніхто не може?
- Це місце - Космос, - відповів конструктор.
Захиталася машина і впала на смарагдові плити з таким гуркотом, ніби хтось перерізав годинниковий ланцюг, і гирі покотилися по кришталю.
Креацій переступив через неї, дістав пурпурну іскру і підійшов до дверей скарбниці, зробленої з титану. Випустив він іскру, та закрутилася світляком, пірнула в замочну щілину. Через хвилину звідти виліз білий язичок. Креацій узяв його легенько, потягнув і витягнув тремтливий пучок, не то стеблинок, не то струн. Подивився на них і прочитав, що там було написано...
"Гарний майстер служив Біскаляру, - подумав він, - раз зумів забезпечити скарбницю атомним замком".
І дійсно, скарбниця відпиралася не простим ключем, а атомною хмаркою. Якщо вдунути таку хмарку в щілину замка, то атоми рідкісних елементів - гафнію, технецію, ніобію і цирконію - в певній послідовності обертаючи важелі, будуть рухати силою електричного струму велетенські засуви.
Конструктор вибрався потихеньку з підземелля, пішов за місто і став при світлі зірок збирати потрібні йому атоми.
- Ось у мене вже є шістдесят мільйонів ніобієвих, - підрахував він за годину до світанку, - мільярд і сім штук цирконієвих, а ось сто шістнадцять гафнієвих. Але де ж мені узяти технецій, якщо жодного його атому немає на нашій планеті?
Він подивився на небо, а тут якраз зоря зайнялася, провіщаючи схід сонця. І посміхнувся конструктор, згадавши, що атоми технецію є на Сонці. Хитрючий Біскаляр сховав ключ до своєї скарбниці в сонячній зірці!
Дістав Креацій зі своєї скриньки невидиму іскру (а була вона з найжорсткішого випромінювання) і випустив її з відкритої долоні назустріч Сонцю, що сходило. Іскорка зашипіла і зникла. Не пройшло і п'ятнадцяти хвилин, як затрепетало повітря, тому що атоми технецію несли в собі нестерпний сонячний жар. Конструктор упіймав їх, бджіл, що ніби дзижчать, закрив разом з іншими в скриньку і попрямував до палацу, оскільки час вже закінчувався.
Туман все ще стелився по землі, і варта не помітила, як він вбіг в підземелля і вдунув в замок газовий ключ. Креацій почув, як заклацали по черзі дверні важелі, але самі двері не ворухнулися.
- А чи не помилилася ти, іскорко? Це ж мені голови може коштувати! - сказав Креацій і сердито ударив кулаком по дверях.
І тут останній атом технецію, який ще не зовсім охолоі і з‑за цього трохи не збився з шляху, нарешті повернув упертий важіль. Двері скарбниці - а були вони товщини такої ж, як і ширина, - тихо відкрилася.
Креацій вбіг до першої кімнати, зеленої, оскільки стіни її були смарагдові. Пройшов іншу - небесно‑блакитну від сапфірів, і третю - діамантову, де очі кололо веселковими шпильками, і, нарешті, опинився в залі, білому, як сніг. Тут він побачив алмазне яйце, але сила випромінювання зразу ж помутила його розум. Стиснувшись, він опустився на коліна біля порогу і тільки тепер зрозумів усю підступність Біскаляра.
Креацій квапливо посипав навмання сірі та чорні іскри, а ті перетворилися на пухнасту стіну і оточили його. Так він підійшов до діамантового яйця. Схопив радієву кулю і вибрався з підземелля, оточений волохатою хмарою іскр.