Великий міський годинник якраз почав бити дванадцять, і Біскаляр вже руки потирав при думці про те, як він волочитиме магнітами Креація за те, що посміявся над ним.
Але раптом почулися гучні кроки, і в палац увірвалося сліпуче світло - це Креацій увійшов до тронного залу і кинув на підлогу радієву кулю. Покотилася куля до підніжжя трону, і на її шляху тьмянів блиск коштовностей і виблискуючі стіни темніли від випромінювання.
Затремтів король, схопився, сховався за спинкою свого крісла. Сорок найсильніших электрицарів, прикриваючись свинцевими щитами, рачки стали повільно підбиратися до кулі, що обпалювала все навкруги, і, підштовхуючи списами, потихеньку викотили її з тронного залу.
Довелося королю Біскаляру визнати, що Креацій виконав завдання. Але гнів, що сповнив серце короля, вже не мав межі.
- Подивимося, чи впораєшся ти з другим завданням, - сказав король та наказав узяти Креація на борт космольоту і відправити на Місяць, - а була то пустинна планета, немов череп голий дикими скелями вищирився.
Капітан космольоту висадив конструктора на скелі і сказав:
- Виберися звідси, якщо зможеш, і завтра опівдні явися до короля! А не виберешся, - ти загинув!
Якби навіть ніхто і не прилетів за Креацієм, щоб стратити його, то все одно недовго зміг би він жити в такій жахливій пустелі.
Залишившись один, Креацій пішов досліджувати мертвий місячний простір. Згадав він про свої вірні іскорки, а їх немає! Мабуть, коли він спав, обшукали його королівські стражники і вкрали дорогоцінну скриньку.
- Погані справи! - сказав конструктор. - Втім, не так вже й погано. Ось якби у мене розум вкрали, тоді б я напевно програв!
А був на цьому Місяці океан, тільки увесь крижаний, застиглий. Конструктор став загостреним кременем вирубувати з льоду брили і складати з них загострену вежу. Потім він витесав з крижаної брили лінзу, упіймав нею сонячні промені і направив пучок їх на поверхню застиглого океану, і коли лід став танути та з'явилася вода, Креацій почав черпати її і лити на стіни крижаної вежі. Вода, стікаючи, замерзала і, спаявши брили, застигала на них виблискуючою гладкою оболонкою. І ось вже конструктор стоїть перед кришталевою ракетою, зведеною з льоду.
- Корабель у мене є, - сказав він, - тепер справа за енергією.
Він обшукав увесь Місяць, але не знайшов на ньому ні урану, ні інших потужних елементів.
- Нічого не поробиш! Доведеться використати свій мозок...
І конструктор розкрив власну голову. Мозок же у нього складався не з матерії, а з антиматерії, і дію його забезпечував тільки тонкий шар магнітного поля між стінками черепа і кристальними мислячими півкулями. Креацій вирізав в крижаній стіні отвір, увійшов до ракети, залив отвір водою, заморозив його, сів на крижане дно ракети і, діставши з голови зернятко, крихітне, як піщинка, кинув його біля себе...
Страшний блиск залив його крижану в'язницю. Ракета затремтіла, через пробитий в днищі отвір вирвалося полум'я - і ракета понеслася. Тільки ненадовго вистачило їй першого поштовху. Довелося Креацію другий раз використати свій мозок, а потім і третій, і четвертий, але вже з побоюванням, оскільки відчув він, що мозок у нього зменшується і слабшає. Але ракета вже увійшла до атмосфери планети і стала падати. Тертя об повітря розігрівало і розтоплювало її. Ракета ставала все меншою й меншою, поки нарешті не залишилася від потужного космічного корабля маленької закопченої бурульки. Втім, в ту ж саму хвилину вона торкнулася землі. Креацій квапливо заклав отвір у своїй черепній коробці та поспішив до палацу. Був саме час; годинник якраз збирався бити дванадцять.
Король мало не обімлів, угледівши конструктора, посипалися у нього іскри з очей, а чоло потемніло від гніву. Він був упевнений, що Креацій не повернеться, раз іскорок‑помічниць у нього не стало. Адже Біскаляр сам наказав замкнути їх в скарбниці разом із скринькою.
- Ну гаразд! - сказав він, киплячи від гніву. - Нехай так! Ось тобі третє завдання, і досить легке, як я вважаю. Я відкрию міські ворота, ти вибіжиш, а по слідах твоїм я пущу зграю хортів-роботів, щоб вони наздогнали тебе і розірвали своїми сталевими іклами. Якщо зумієш втікти від них, якщо з'явишся переді мною завтра в цей же час, будеш вільний!
- Гаразд, - погодився конструктор, - я прошу тільки дати мені перед цим шпильку...
Засміявся король.
- Нехай не говорять, ніби я відмовив тобі в милості. Дати йому зараз же золоту шпильку!
- Ні, милостивий правителю! - відповів Креацій. - Мені потрібно просту, залізну...
Узяв він цю шпильку і кинувся бігти з міста так, що вітер у вухах засвистів. Король злорадно сміявся, дивлячись із зубчастої стіни на те, як він мчиться. Король був упевнений, що конструктора ніщо вже не врятує.