А той все біг і біг, здіймаючи ногами пісок, тримаючи увесь час на захід, перетинаючи одну за іншою магнітні лінії планети, і шпилька його скоро намагнітилася, а коли він підвісив її на нитці, висмикнутій зі свого одягу, вона завертілася і показала на північ...
- Ось у мене вже й компас є. Відмінно! - сказав конструктор і насторожився, оскільки вітер доніс до нього тупіт. Це зграя залізних гончаків вискочила з міських воріт. З диким гавкотом і виттям мчала вона по його сліду. Скоро на горизонті з'явилася хмара пилу.
- Ах, були б у мене мої іскорки! - сказав Креацій. - Я б з вами швидко покінчив, жваві гвинтики! Ну та якось і без них обійдуся. З твоєю допомогою, шпилечка!
І він побіг далі - так швидко, як тільки міг, уважно стежачи за рухом шпильки. Королівські псарі так добре навели зграю на слід конструктора, що вона мчалася, ніби хто метеор запустив. Озирнувся конструктор і бачить: ось‑ось його наздоженуть, тому що гончаки були роботами високої напруги і швидкого ходу, створеними спеціально для висліджування і переслідування. Руде сонце дивилося крізь хмару піску, що піднялася від їх бігу. Чутно було, як люто брязкають вони шестерінками.
"Місця тут пустинні, - сказав про себе конструктор, але здається мені, ніби десь тут поблизу є поклади залізної руди"!
А показала йому це шпилька, трохи‑трохи відхилившись від напряму на північ, куди досі показувала...
Побіг Креацій в ту сторону і побачив ствол давно покинутої шахти. Камінь з такою швидкістю не котився по гірському укосу, з якою покотився він в темну прірву, укутавши лише краєм одягу свою кристалічну голову, щоб вона не розбилася.
Підбігли роботи до порожньої шахти, завили в один залізний голос, та відчувши слід, кинулися до ями.
А конструктор звівся на ноги і помчав по штольні, пробитій в магнетитовой скелі. Але біг він не просто, він то сяде, то підстрибне, ніби йому весело, - і притупне, як в танці, й підковами іскру висіче, і ще й хустинкою розгорнутою по скелі хлопне... Піднявся іржавий пил, й суцільною хмарою заповнив штольню, по якій він біг. Влетіли роботи в цю хмару, і найдрібніша залізна тирса потрапила їм в суглоби, так що вони заскреготали. Проникла тирса в їх неповороткі мізки і так їх забила, що іскри з очей посипалися. Забило залізним пилом їм колектори та з'єднання, й реле. Сіпаючись від коротких замикань, як від гикавки, роботи бігли все повільніше, а деякі, зовсім очманівши, билися лобом об стінку, так що з тріснутих голів повилітали дроти. Тих, що впали топтали ті, що бігли услід і тут же самі летіли вверх ногами. Але інші усі гналися за Креацієм, який не переставав піднімати залізний пил. Не пробіг він і милі, а за ним вже мчалася не зграя, а лише троє залізних калік, та й ті гойдалися, як п'яні, і стикалися один з одним з таким гуркотом, ніби хтось котив залізні бочки.
Зупинився конструктор і побачив, що два роботи ще біжать за ним, - як видно, голови у них були міцніші, ніж у інших.
- Неважливо ця зграя спрацьована, - помітив він. Всього тільки двоє пилу не бояться! Але і з цими потрібно впоратися...
Впав він на землю, вивалявся в залізному пилі й сам кинувся назустріч переслідувачам.
- Стій! Ім'ям короля Біскаляра!
- А ти хто такий? - запитав перший робот і втягнув повітря в сталеві ніздрі, але нічого, окрім запаху заліза, не вчув.
- Я - робот‑посильний, дистанційно керований, з усіх боків закутий, клепаний, штампований! Станьте заклепка до заклепки і побачите у свої чотири чавунні зиркалки, який я молодець, як грає сталевий дух проти чавунок двух! Напружте свої котушки, це вам не іграшки, а коли сперечатися будете, - то свого електричного життя позбудетесь!
- Так що ж нам тоді робити? - запитали роботи. Слова конструктора їх добре приголомшили.
- Впасти на коліна! - пояснив Креацій.
Впали роботи на коліна, а він, нахилившись, зразу ж увіткнув одному й іншому в голови шпильку, так що фіолетове сяйво іскр, осяяло все навкруги. Від короткого замикання з брязкотом рухнули на землю обидва пса‑робота.
- Біскаляр, напевно, думає, що якщо я і повернуся, то повернуся один, - сказав Креацій і став обходити усіх роботів; кожному він відкривав голову і наново сполучав сталеві дроти, й коли вони опритомніли, то слухалися вже тільки його, Креація.
Встав він тоді на чолі цієї дружини й рушив до столиці. У палаці Креацій наказав своїм залізним підлеглим схопити короля, повалив його з трону і відкрив для усіх підданих скарбницю колишнього деспота. Обдарувавши жителів країни, Креацій порадив, щоб вони вибрали в королі когось більше гідного. Сам же, прихопивши з собою скриньку з вірними іскорками, рушив чорною дорогою, усіяною зірками.