Выбрать главу

КОРОЛЬ ГЛОБАРЕС І МУДРЕЦІ

[10]

Одного разу король Глобарес призвав мудреців та зажадав від них дивовижних історій. Авторів невдалих історій він велів страчувати.

Якось король Глобарес, володар Епариди, покликав до себе трьох найголовніших мудреців королівства і сказав їм:

– Жахлива моя доля. Бо я пізнав усе, що тільки можливо пізнати; і все, що мені зараз кажуть, на мою думку, пусте, як розколотий дзвін. Мені хочеться здивуватися, а натомість я нуджуся; прагну потрясінь, а звідусіль чую самі нісенітниці; жадаю чогось незвичайного, а мене частують банальними лестощами. Отож знайте, мої мудреці: сьогодні я наказав скарати на горло всіх моїх блазнів разом із відкритими і таємними радниками, і така ж участь спіткає вас, якщо ви не виконаєте мого наказу. Нехай кожен із вас розповість мені найдивовижнішу історію, яку лишень знає. А хто неспроможний буде здивувати чи розтривожити мене, викликати в мене сміх чи сльози або ж примусити замислитися, – той позбудеться голови!

Король подав знак, і мудреці почули сталеву ходу посіпак, що оточили їх біля підніжжя трону, і побачили, як зблискували полум’ям їхні оголені мечі. Жоден з мудреців не хотів наражатися на гнів короля й підставляти голову під меч ката. Отож вони стривожено стали підштовхувати один одного ліктями, і невдовзі перший заговорив:

– Володарю й пане! В усьому видимому й невидимому Космосі, безперечно, немає дивовижнішої історії, ніж історія про одне зоряне плем’я, що його звуть у хроніках плем’ям Навпаків. Від самісінького початку своєї історії Навпаки все робили всупереч тому, як робив будь‑хто з розумних істот. Їхні предки оселилися на планеті Урдрурії, що славилася своїми вулканами; щороку народжуються на ній пасма гір, і в цей час планета корчиться в страшних переймах, від яких усе летить сторчголов. А щоб життя Навпаків було суцільними незгодами, небесам сподобалося жбурляти в них великим Потоком Метеоритів, і ці кам’яні гурти протягом двохсот днів на рік таранять планету. Навпаки, щоправда вони тоді ще так не називалися, робили будівлі з гартованого заліза та сталі, а на себе нацуплювати стільки сталевих аркушів, що здавалося, то ходять гори металобрухту. Одначе грунт під час землетрусів поглинав їхні обладунки. І от, коли над цілим народом нависла загроза загибелі, зібралися тоді мудреці на раду. І мовив перший: «Нашому людові не можна залишатись у теперішньому вигляді, і нема для нас іншого порятунку, як трансмутація. Земля під нами репається, тож, щоб не провалюватися в розколини, кожному Навпакові треба мати широку підставку. А метеорити летять згори, тож кожному слід мати гострий вершечок. Таким чином, нам у вигляді конусів нічого не загрожуватиме».

І мовив другий: «Не так треба зробити. Бо якщо земля широко розкриє свою пащу, то поглине й конус, а метеорити, що летітимуть навскоси, поб’ють йому боки. Ідеальною буде форма кулі. Бо коли грунт почне двигтіти й здиматися, куля сама відкотиться, а коли летітиме метеорит, то тільки ковзне по її боці. Отже, щоб мати щасливе майбутнє, нам слід саме так змінитися».

І мовив третій: «Кулю, як і будь‑який інший матеріальний предмет, може розбити метеорит або ж поглинути земля. Нема щита, якого б не розрубав дужчий од нього меч, ані меча, який не зламався б на твердішому, ніж він, щиті. Матерія, браття, зі своїми повсякчасними змінами та перетвореннями, дуже нетривка. І не в ній слід утілюватись істотам, що пишаються своїм розумом, а в тому, що є незмінне, вічне, досконале, хоча й нетривале».

«А що ж воно таке?» – запитали тамтешні мудреці.

«На ваше запитання я відповім не словами, а дією!» – мовив третій мудрець. І на їхніх очах він почав розбиратися; спершу скинув із себе верхній одяг, підбитий кристалами, тоді – золоті шати й нижнє срібне вбрання; після цього зняв верх свого черепа й грудей. І враз став розбиратися що далі, то все швидше й на дрібніші деталі; від суглобів перейшов до зчленувань, від зчленувань – до гвинтиків, від гвинтиків – до дротиків, до найдрібніших деталей, – кінець кінцем він дійшов аж до атомів.

вернуться

10

© Український переклад, М. Гандзій, 1990. Перекладено за виданням: Stanistaw Lem, Cyberiada, Krakow, 1972.