— Ну що ж… Летимо!
РОЗДІЛ IV
Пригода-перешкода друга.
Ледариндія-Неробиндія
І знову полетіли вони у безкрайньому небі через гори і низини, через ріки і долини, через ліси, поля і озера, міста і села. І знову безмежний море-океан. І знову:
— Земля-а!
І пішла Скрекекулія на посадку. А за нею й Грайлик.
Сіли на леваді. А там їх уже зустрічають. І не якесь там одне страховидло у чорному плащі, а цілий натовп усміхнених радісних рум’яних товстунів. І всі привітно махають руками і кричать:
— Слава Грайлику і Сороці Скрекекулії! Хай живуть Грайлик і Скрекекулія! Ура-а!
Глянув Грайлик на Скрекекулію. Вона на нього косяка кинула. Бачить Грайлик — задоволена Скрекекулія. Та і йому приємно. Це ж не те, що тебе лякають і погрожують тортурами.
Покричали товстуни, потім чує Грайликі щось — клац! клац! — заклацало у них у кожного ззаду. Одскочили від плечей і від штанів алюмінієві ніжки, як ото у розкладачок. І вже не стоять, а лежать товстуни.
І до Грайлика, і до Скрекекулії підкотилися враз дві розкладачки — йому більша, їй меншенька, іграшкова, саме за розміром.
— Лягайіе! Відпочивайте! — гукнули товстуни хором. — Зараз частування приїде.
І так же вони всі привітно, так симпатично усміхаються, що відмовитися просто неможливо.
Лягли Грайлик і Скрекекулія.
І такі ж м’якенькі зручні розкладачки — лежати одна насолода.
А от уже й столики по леваді їдуть. Кожному окремий. І на тих столиках чого тільки нема! Самі ласощі-смакотасощі! Очі розбігаються.
— Дякую! Дякую! — мовив Грайлик, наминаючи улюблені свої цукерки «Пташине молоко». — А як же ж називається ваша країна?
— Ледариндія-Неробиндія! — хором гукнули товстуни. — То тільки дорослі, батьки й вчителі вважають, що ледарювати, нічого не робити — погано. А насправді — то неправда. Бо ледарювати завжди хочеться, а працювати завжди не хочеться. От у нас ніхто нічого не робить. Усі тільки сміються і гуляють, радіють і відпочивають. Бо це споконвічна мрія усього людства. Отже, їжте, дорогі гості, і гуляйте, радійте і відпочивайте!
Сорока Скрекекулія вже надзьобалася солодких горішків донесхочу та й очі заплющила.
А Грайлик їсть і думає: «Хто його зна. Може, й правда. От як мама наказує прибирати іграшки або ще щось — то не дуже ж хочеться. А лежати на тахті і дивитися мультики — завжди будь ласка!»
Наївся він, бачить, товстуни вже давно понаїдалися — сплять. Уся левада хропе, аж трава лягає. А Грайлик удень уже давно не спить.
Сказано — гуляйте. То чого б не погуляти, не роздивитися, що за країна.
Встав Грайлик з розкладачки, пішов левадою. А за левадою кущі. Звідти столики з ласощами-смакотасощами виїжджали. Цікаво Грайликові, а що ж там таке, за кущами.
Віти розсунув, зирк — а там вхід у підземелля, точнісінько такий, як у Страховиндії-Жаховиндії. І звідти пар-дим валує.
Грайлик туди. А там фабрика — кухня здоровенницька. Плити жаром пашать, і на тих плитах щось шкварчить, смажиться, вариться, печеться. І біля плит сотні кухарів пораються — худі, чорні, виснажені. А за їхніми спинами наглядачі мордаті походжають з довгими гострими залізяками. Тільки хто з кухарів руку до рота піднесе, щоб скуштувати щось, наглядач його одразу гостряком— штрик! — і з руки вже кров капотить.
Так і завмер вражений Грайлик. Он воно що! Не з неба усі оті ласощі-смакотасощі беруться. Тяжкою працею голодних кухарів здобуваються. А наглядачі їм і скуштувати не дають.
Е, ні!
Вихопив Грайлик з кишені пакетик, таблетку до рота вкинув і:
«Хочу, щоб зникли наглядачі, щоб наїлися кухарі досхочу!»
У роті зразу гірко-прегірко, а тоді раптом солодко-пресолодко стало.
Блись! — Грайлик уже знову на леваді.
Товстуни посхоплювалися, руками махають, кричать несамовито:
— Геть з нашої країни! Ми тобі ласощі-смакотасощі, а ти нам таке! Ганьба! Ганьба! Геть!
Грайлик у свій літак швиденько. Сорока Скрекекулія крилами змахнула.
І знялися вони у синє небо, подалі від Ледариндії-Неробиндії.
РОЗДІЛ V
Пригода-перешкода третя.
Веселяндія-Забавляндія
І знову те ж саме. Мелькають унизу гори і долини, ліси і озера, міста і села. А тоді безкрайній море-океан. І знову — берег нової землі.
Посадка.
І вже не юрба, не натовп, а гарна усміхнена молодиця хлібом-сіллю на рушнику вітає-зустрічає їх.
— Ласкаво просимо до нас у країну Веселяндію-Забавляндію! Все до ваших послуг! Всі ваші бажання, всі ваші мрії будуть виконані вмить! Бажайте, бажайте, про все забувайте!
Дивиться Грайлик — а навколо стоять кіоски, як на ярмарку, і чого там тільки нема! Іграшок усяких, велосипедів, машин, атракціонів… Ні у казці сказати, ні пером описати.
А Грайлик — ви ж самі розумієте! Недарма ж він Грайлик. Для нього ігри, іграшки, розваги — у житті перше діло. А тут же таке, чого він зроду не бачив, про що не уявляв навіть. Та таке ловке, таке цікаве, таке захоплююче — голова обертом іде.
І все — твоє. Бери, володій! Грайся, як то кажуть, од пупа.
І Грайлик, звичайно, про все на світі забув. Грається-забавляється, тішиться-потішається. Одну іграшку бере, за іншу хапається. Бо ж такі, шо очей не одведеш. Від одного атракціону до іншого перебігає… Бо ж такі, що аж дух од захвату забиває. М’яч йому під ноги попався. Вдарив він його ногою. І тут… згадав раптом Романа-Отамана, найкращого у Дитиндії футболіста. Ой!..
Що ж це таке?
Вони там усі по кутках сидять, нудяться, світа Божого не бачать, а він тут грається-забавляється.
Зрозумів раптом Грайлик— той, хто у Веселяндію-Забавляндію потрапляє, про все на світі забуває. Крім розваг-забав, ні про що думати не може. Стає наче ігровим автоматом якимось.
Чи ж для того він вирушив у небезпечну мандрівку, щоб гратися?
Ні!
Та несила самому одірватися від усього цього казково-іграшкового свята.
Ну несила, хоч ти вмри.
Сунув Грайлик руку в кишеню, вихопив таблетку, вкинув у рота: «Хочу, щоб усе це зникло!»
У роті зробилося солодко-пресолодко, а потім гірко-прегірко.
Блись!
Зникло усе вмить. Стоїть він на безлюдному березі біля свого літачка, а на крилі Сорока Скрекекулія хвостом смикає.
Зітхнув Грайлик, згадавши усі ті іграшки та атракціони, сів у літак.
І знялися вони в небо.
РОЗДІЛ VI
Пригода-перешкода четверта.
Порожляндія-Нічогонемандія
На цей раз летіли вони довго.
Летять-летять, а внизу безмежний море-океан. І ні тобі натяку на якусь землю.
Уже й Сорока Скрекекулія ледь крилами махає.
І їсти хочеться Грайлику — аж у животі терпне і в голові дзвенить.
Летять-летять…
Летять-летять…
Та от нарешті на обрії темна смужка з’явилася.
Земля-а-а!
З останніх'сил рвонули вони туди. Сорока Скрекекулія першою на посадку зайшла. За нею Грайлик на літачку.
Сіли.
Сорока Скрекекулія від слабості на ногах не встояла, впала. Лежить, лапки догори, дзьоба роззявила, хекає.
Грайлик з літачка вийшов. Озирається.
Ніхто не зустрічає, не вітає, не кричить «Ура!», «Слава!», «Хай живе!». Бо нема нікого. Пустеля, колючки якісь, тільки вітер гуляє.
Посеред пустелі стоїть стовп скособочений і на ньому табличка на одному гвіздку теліпається. А на тій табличці напис:
«Порожляндія-Нічогонемандія.
Вхід вільний».
Сорока Скрекекулія відхекалася, підвелася. Роздивилася, табличку теж прочитала.
— Отаке! Скрекеке! — скрушно головою похитала. — Полечу подивлюсь. Може, все-таки щось знайду. Бо ж їсти дуже хочеться.