Юрій Гаврутенко
Казонька
Гл. 1
Я розповім вам казоньку
Про дівчинку – русалоньку.
Жила собі в далекому болоті жаба
Така бридка що навіть на губах помада
Не красила її ні грама.
То накрутить бігуді
То підкрасить очі
Але навіть упирі
Дружить з нею не хочуть.
І от, розлючена вона
На весь світ болотний
Припливла до чаклуна
Що серед жаб був дуже модний.
До нього в чергу на перед
Ставали за пів року
Бо він в магічних штуках метр
Та і шахрай нівроку.
Той на жабу подивився
Посміявся, покривився
Та і каже їй таке:
– Ні жабеля, тут на жаль
Я безсилий геть
Так, я майстер ліпить краль
Але ж ти страшна як смерть
В профіль, збоку і в анфас
Спереду і з заду
Навіть тисячі прикрас
Не сховають в тобі жабу.
Але ти не побивайся
Не лий сліз як піріжки
Просто я ще не стикався
С таким випадком тяжким
А ось за лісом, за горою
Є клініка краси і моди
Там по чаклують над тобою
Зразу станеш взірцем вроди.
Я направлення ось дам
Скажеш що від мене
Чародій один є там
Кажуть що він геній.
Будиш ти що та царівна -
Пишна миловидна
Красота буде безмірна
Не впізнає й мати рідна.
Довгий шлях до того краю
Де із жаби роблять кралю
Небезпеки грізні має
Їх не кожен подолає
Та набридло нашій жабці
В болоті жити, а не в казці
В тій сторонці де не глянь
Скрізь гнітюча сіра твань
Де сусіди і рідня
Такі ж потвори як вона сама.
І пострибала лісами
Болотами та полями
Аж на самий край землі
Де озера синьоокі
Випромінюють у небо спокій
Де квітками береги
Над ними птахи і джмелі
Оленята воду п’ють
А джмелі гудуть, гудуть…
Під собою землю шкраба
Туди суне наша жаба
Тут на зустріч їй ведмідь
– Гей зелене ти куди?
Куди несе тебе не чиста?
Чи ти не знаєш свого міста
Чого це від болота так далеко
Що, кусаються лелеки?
Жаба втомлено, з зітханням
Почала оповідання:
– Ой ведмедик не питай
Чому так далеко
Я іду за небо край
Не з добра, не від лелеки.
Вже занадто я гидка,
Навіть для болота
Товста, квола і липка
Як ота бридота.
А за лісом за горою
Чародійник практикує
Може він займеться мною
Мені вроду на чаклує.
– Знаю я тих чародіїв
Хоч вони і чаклуни
Та пластична хірургія
Не поможе вже тобі.
– Що ж мені робить ведмедик?!
– За горою, в лісі темнім
Є чудовисько одне
Страшне як гремлін
Кровожадне, хитре, зле
І якщо воно тебе
Поцілує а не вб’є
Перетворишся у ту ж секунду
В русалку дівчину – красуню.
Але знай і пам’ятай
Станеш ти чудовиська дружина
Прекрасна але підневільна.
– Та нехай, нехай я згідна
Мені вже байдуже
Кому буду я дружина
Жабой бути хуже.
Шлях не легкий
Шлях далекий
Через гори доли
Через дощ, мороз і спеку
Через негоди
Повзе жаба за красою
Шука ліпшу долю.
Часом тяжко так бувало
Що собі вже міркувала:
Ой не жаб’яче то діло
Тягнути кволе, слабе тіло
До вершин і з висоти
В пошуках краси.
Немає сил терпіти втому
Може повернутися додому?
А назустріч дують вітри
Ламаючи все під собою
Сповіщаючи близьку біду
Тому хто вибрав дорогу
До чудиська злого в барлогу.
Гл.2
Загадала собі жаба
Шику, лоску як с парада
Натомість поки що
Дощі та вітрища
В обличчя.
Та вперта вона по натурі була
Не лякала не буря, не ліс, не гора
Повзла як той танк у броні
Тільки б не бути в болоті, в багні.
І от нарешті той ліс
Привиди скрізь
Зачули жабу взяли у кільце.
– Стояти на місці, кого це несе?
– Я жабеня, з болота того
Що за тридев’ять земель.
Я до чудовиська лихого
Хай поцілує він мене.
Дружиною йому я стану.
От такі у мене плани.
Довго привиди сміялись
Та нарешті відсміявшись
Між собой посперечавшись
Під конвоє, рівним строєм
Повели кудись.
– Гей-но привиди прозорі
Куди мене ви ведете?
Мабуть нам не по дорозі
Чи я зробила щось не те
Чи я порушила кордон
Чи що без документу?
То я без умислу, пардон
Я заплачу таможню ренту.
– Смішна ти жаба аж занадто
Вмієш жарти розказати
Ми міркуємо що варто
Тебе шефу показати
Бо те чудовисько лихе
До якого ти чвалаєш
Нашим шефом якраз є
Розважити його ти маєш.
Ото умора буде – жах
Уявляю собі сцену