Жаррак Прест підійшов ще на крок. Його сіруваті в півтемряві очі виявилися зблизька красивими — як і повинні були. Високорідний же.
— Кан-ре, так? — перепитав юнак, від котрого добряче несло сливовою настоянкою, коли він стояв так близько. — Мені потрібна ненадовго твоя поміч.
— Звісно, маестре, — відповіла дівчина, дивуючись, звідки її ім’я… Ах, від пані, звичайно, від пані. — За блакитною залою в нас найближча спочивальня для гостей.
На його переніссі залягла смужка.
— Спочивальня? Я хотів би, щоб ти провела мене до виходу на веранду. Там же є бодай якесь тихе і спокійне місце?
Канре набрала в груди повітря. Якщо він наполягатиме, перечити не вийде, але бодай повідомити побажання господині — це необхідно.
— Маестра Альвіанні, — дівчина натиснула на ім’я панії, — наполягає на тому, щоб візитери усамітнювалися в гостьових спочивальнях, коли дім повен інших гостей.
— Я ж спитав про… О святі… — Жаррак закотив очі, тоді раптово зігнувся й розсміявся в кулак.
Оце-то спадкоємець. Оце-то благословенний.
Дівчина піймала себе на думці, що не хоче відводити погляду в рідкісний момент щирості вищого. Регочеться, як захмелілий охоронець у ніч Нуелле, як простісінька людина з плоті і крові. Он і плечі ходять дрижаками від тамованого реготу.
— Після цілительського чаротворення, яке не мій профіль, добряче не вистачає кількох хвилин тиші і свіжого повітря… Та підозрюю, я щойно порушив дуже важливий кодекс, — пирхнув маестр і міцно стиснув долоню Канре, так що жар пройшов крізь дві пари рукавичок. — Моя біда. Вважай це вибаченням.
І тут Жаррак Прест схилився й поцілував її руку, наче крізь призму захмеління служка на коротку мить стала йому рівною.
Розділ 2. Бойове чаротворення
Канре не хотіла проблем. Втім, їх не меншало від простого небажання.
— Як мені розуміти це? — запитувала маестра Альвіанні, і її погляд з-під підкручених вій міг би здатися оманливо спокійним. Але служниця добре завчила: прихований гнів господині закінчиться більшою бідою.
— Це моя провина, — відповіла дівчина, вдихаючи розсипаний по густому килимові бежевий пил, до котрого вона майже торкалась кінчиком носа. — Я впустила пудреницю, коли прибирала, — додала, сподіваючись, що щирість зіграє на її боці.
— Я не про це спитала. Очевидно, що впустила, нещастя. Якби навмисне кинула на підлогу одну з таких баночок, то твоєї піврічної зарплати не стало б оплатити шкоду. А якби то був чаротворчий порошок — і загорівся б дім, тоді що?.. — У голосі господині наростало гуготіння. — Тобі. Заборонено. Торкатися. Їх. Розумієш?
— Так, маестро. — Канре мимоволі вдихнула розсипаної пудри і втиснулась чолом у килим ще дужче. — Я тільки поспішала прибрати до вашого повернення.
Вона б і хотіла, але не могла пояснити, що за напасть сіпнула руку саме тоді, коли пальці стискали філігранну баночку з гравірованою кришкою.
— Вони ж тобі подобаються, так? — спитала господиня раптом.
— Так, — погодилася Канре.
Дарма це заперечувати: маестра Альвіанні любила красу понад усе і вважала, що нічого вищого й святішого нема. Тож краще поділяти її погляди бодай на позір.
— Руйнувати красиві речі, нещастя, — це один із найбільших гріхів. Я хочу, щоб ти запам’ятала це, якщо хочеш жити в моєму домі, спати в теплі та мати платню, котрої вистачає не лише на черствий хліб й одну пару панчіх на рік.
— Так, маестро. — Канре задерев’яніла, знаючи: ось вони й наближаються до її покари.
— Я розумію, що слова не мають тієї ваги, як дії, тому зробимо так, аби ти запам’ятала. Підведися та дай мені свою руку.
Наступної миті пекучий спалах проник під шкіру Канре і попрямував донизу. Червоний поріз простягнувся від внутрішнього боку ліктя через зап’ястя й до долоні, набубнявів краплями крові й розболівся негайно, як маленька пожежа.
Маестра міцно тримала руку служки правицею, у лівій же стискала уламок скляної пудрениці, у крові. Краплі почали стікати до пальців і падати на килим. Канре очікувала, що і це розгніває господиню, проте та зачаровано спостерігала, як біжать донизу цівки.
— Бачиш, яка ти тендітна? — Холодні пальці пробіглися вгору до ліктя дівчини. — Торкни — і вже ламаєшся. Можеш бути скільки завгодно юною і красивою. Та ти не сильна, Канре. Уперта, як і Кара була. Але не сильна. Не думай, що тобі вдасться витримати більше, ніж їй.