— Тобі дали вибір, — заперечила Канре, пригадуючи лист із палацу.
Жаррак усміхнувся:
— Не більше ніж уклін ввічливості. Часом тобі дають вибір про людське око, але й ти, й інша сторона чудово знаєте, що нема насправді жодного варіанта поза тим, який бажаний для вищого з вас. І вищий тут не я.
Коли долю Престів було вирішено, Канре й Жаррак залишилися наодинці з Сонцесяйним — він сам забажав поговорити.
— Нам прикро, що ви пережили такі втрати в битві за Нансін, — мовив король без тіні прикрощів у голосі й жестом запросив гостей до вина, котре чорніло у високому графині на столику.
— Дякую, Ваша Величносте, — відповів чаротворець. — Біль від втрати братів і батька ніколи не покине мене. Як і цей біль, — він хмикнув і опустив погляд на протез, який виділявся на тлі світло-лимонної одежі. — Але сила в моїй крові не змаліє.
— Ми знали, що чинимо правильно, коли закликали вас продовжити родинну справу, — відказав король, мовби йому приносив задоволення цей обмін люб’язностями, який, на думку Канре, мав би страшенно втомлювати, коли вислуховуєш подібне щодня. — Хоча серед наших радників є ті, кому не до смаку ваш напрочуд молодий вік чи віннське виховання, яке не могло не мати впливу на ваші погляди.
— Що ж, зате всім до смаку моя перемога під Свічкою. Або ж під Нансіном. Вона, певна річ, рівною мірою належить і всім, хто поліг там, але я не схильний применшувати свій внесок.
— Гаразд, Престе, — відказав Сонцесяйний. — Та я викликав вас не лише з бажанням узаконити роботу на благо корони та привітати зі шлюбом. Усвідомте сповна: інформація, яку почуєте зараз, не повинна вийти за стіни цього кабінету. В іншому разі ми не зможемо гарантувати безпеку вашому життю. І, маестро Прест, тепер вам краще залишити нас наодинці. Це справа державної ваги, яка стосується міттги.
— Я волію, щоб моя дружина була присутня при нашій розмові, — заперечив Жаррак. — Бо так склалося, що вона теж має цінну інформацію, яка стосується хвороби.
Король зміряв Канре поглядом, але знову повернувся до чаротворця:
— Ви мене інтригуєте. Та в такому разі пані дійсно краще залишитися… Бачте, маестре Престе, ми дорожили службою вашого покійного батька, його слушними порадами та могуттю на полі бою. Тому його раптова загибель наштовхнула нас на думку, що вороги ближче, ніж здавалося.
— Чи є достеменна загроза, яка наштовхнула вас на цю думку?
— Це звучатиме понад усяку уяву. У Нансіні ми були присутні при тому, як помер ваш батько. Засвідчили його останній подих. І засвідчили те, що маестр Людовік Прест згорів від хвороби… — Король замовк, і в цю паузу Канре встигла полічити три удари серця. — Ваш батько згорів від синюшної міттги. Він попрохав мене не довіряти нікому, не дослухатися ні до кого і передати правду про його смерть лише вам. Тож я слухаю, маестре Престе. Що ви маєте сказати на це?
Канре не довелося вдавати здивування: Жаррак і помислити не міг, що королю відомо, що синька забрала життя його батька. Дівчина зойкнула. Віяло вислизнуло в неї з руки. Вона вирішила не нахилятися по нього: панії нічого не підбирають з підлоги. Жаррак зробив це для неї, незграбно схиляючись із негнучкою ногою.
— Я можу сказати, Ваша Величносте, — мовив Жаррак далі, щойно віяло опинилося в руках Канре, а його додаткові миті на роздуми минули, — що це правда. Мій батько, нехай квітнуть йому небесні сади, став жертвою страшної хвороби, яка не мала б торкнутися його.
— Вона не мала б торкнутися нікого з гілкою, — в голосі короля брязнув гнів особи, котра звикла, що все підконтрольне і зрозуміле їй. — Вам відомо це не гірше, ніж мені.
Канре помітила, як пальці Сонцесяйного зімкнулися, — мовби він теж, як і чаротворці, шукав опору у своєму артефакті. Але коли той у нього і був, то король не виставляв його напоказ.
Дівчина спробувала пригадати все, що Жаррак розповідав їй напередодні цієї зустрічі: більшість порад стосувались етикету, якого вона мала дотримуватися, та історії, яку повинна була розповідати. Але ще він згадував, як панічно, як незборимо король переймається своїм здоров’ям. Коли в юності він перехворів на темну смерть, котра забрала інших спадкоємців престолу, страх щодо найменшої хворості закоренився в серці Кловіса Сонцесяйного. Про страх цей, певна річ, знали лише наближені, лише ті, кому випадало зазирнути за лаштунки життя правителя. І їм із Жарраком пощастило, що Людовік Прест був одним з них.
Чаротворець повідомив, куди ведуть нитки змови, яку він, мовляв, відслідковував разом з батьком. Сонцесяйний зчепив руки на спиною і підійшов до вікна, за яким стелилися акуратні алеї палацового парку.