— Тоді я розпоряджуся приготувати гарний прийом для наших гостей. Чим іще тобі допомогти?
— Заперечуй. Якщо вони спробують — якщо ризикнуть у моєму домі — заговорити про це відверто чи обвинувачуватимуть тебе в порушенні закону, заперечуй усе. Я не знаю, якими облудними або чаротворчими методами вони можуть скористатись, але не дозволяй їм почути з твоїх вуст, що ти нижча. Ти — маестра Канре Прест. На цьому крапка.
— Гаразд. Та що ми зможемо протиставити їхньому обвинуваченню? Ти порушив найвищий закон — і я разом з тобою. Таке не щезне нікуди.
— Так. Але я певен: якщо це зазвучить на повен голос, знайдуться ті, хто в глибині душі почуватиме те саме.
Канре уявила це, але гірка посмішка набігла на її лице.
— І вони всі мовчатимуть, Жакку. Бо хочуть жити.
— До пори мовчатимуть. Та світ колись зміниться.
— Часом я думаю про те, що цей порошок… — Дівчина поклала руку на груди, де ланцюжок із підвіскою-зіркою пірнав у хвилі мережив. — Цей порошок міг би схитнути певність найвищих. Змусив би їх дійсно позирнути на землю. Змусив би відчути невсипущий страх, із яким доводиться жити нам… Я думаю: що, коли він опинився б у напоях гостей маестри Альвіанні? Чи у вині прихильників квітки? Чи самого Сонцесяйного?
— І що ж?
Жаррак подивився на Канре з очікуванням, мовби її відповідь мала прояснити йому щось дуже важливе.
— А нічого. — Дівчина вмостилась у кріслі біля каміна і сягнула по вино. — Тоді я згадую, що є різні вищі, Жакку. Є і здатні на добрість. Думаю, що світ не змінити, коли просто вбивати всіх, хто не до смаку, хто мислить по-іншому чи не розуміє моїх поглядів. Мені здається, що зміна має прийти інакше, ніж через цей порошок.
— Згоден, — кивнув чаротворець. — Тим паче, ті, хто так мріє допастися до нього, явно діятимуть у своїх інтересах.
— Звісно. Ох, якби ти почув ті їхні розмови, ту їхню неприязнь до чаротворців, мовби геть усі алхіміки — страшенно упосліджені та зневажені! Я раніше ніколи не могла й помислити, що між високорідними може палати стільки прихованої злості… Та погляньмо на те, що чекає нас: двоє віннців прийдуть сюди. Що вчинимо?
— Правосуддя. Але спершу я потребую допомоги в одній справі, котра теж не може чекати. Треба, щоб ти негайно поїхала до Вінну і привезла мені дещо. Тут ідеться не про одне життя, тому я не можу довіритися нікому більше. Ти мусиш придбати шалено дорогі баночки, які за три дні виставлять на закриті торги як цінну отруту.
Коли Канре побачила гостей перед головним входом до маєтку Престів, вона вчепилась у браслет мертвою хваткою. Ельбрах, одного разу обдурений нею, певна річ, чекав солодкої помсти. Що ж до Фрейріха, то спілкування з ним для Канре обмежилося фліртом в іскрах балу, проте після Жарракової оповіді вона сильно змінила свій погляд на алхіміка.
Вона багато разів повторювала собі все, що говоритиме гостям, — уночі напередодні зустрічі не спалось, адже Канре тільки повернулася з дороги й допізна обговорювала з Жарраком свою подорож та її результат. Опісля дівчина стримувала бажання піти до чоловікової спочивальні й згорнутися біля нього, бо тоді її затоплювали такі спокій і впевненість, що жоден Ельбрах не зміг би їх поруйнувати. Та вона втрималася-таки — в безпеці й затишку дуже легко задрімати, несвідомо діткнутися Жаррака і запустити біг смертоносного часу, дивлячись світлі сни. А Канре видавалося найгіршою дурницею згинути отак необачно.
Вона знала, що служки поміж себе подивовані тим, як це молодий господар і його жона, з вигляду такі залюблені одне в одного, все ж наполягли, аби мати дві різні спочивальні. Та служки, хоч як спокійно й тепло вона старалася до них звертатися, добре пам’ятали своє місце в домі й ніколи не говорили Канре вголос про свої здогади щодо негараздів молодого подружжя. Тим паче, вони й духом не чули, які ті негаразди насправді…
Зараз же вона спостерігала з вікна за тим, як гості, розглядаючи строгий фасад, котрий під час першого візиту відлякав і її саму, простують до дверей. Вона мала ще хвилину-дві, перш ніж настане час спуститися. Жаррак, якого не підвела проникливість, спершу запропонував Канре залишитися нагорі або й поїхати з дому того дня — до заміського будиночка Престів чи бодай до маестри Мерселлі на обід. Він запевняв, що зможе все облаштувати й сам. Та дівчина у відповідь зиркнула на нього тим поглядом, який чаротворець трактував собі так: «Не мели дурниць, любове моя», — і додала, що не пропустить цієї зустрічі, хай навіть дах палає і крокви тріщать.
Жаррак зазирнув за хвилину.