— Здається, все гранично просто. Ви знаєте, чого хочемо ми, — відповів маестр Ельбрах. — Ми знаємо, чого прагнете ви.
— Чого ж? — Чаротворець ввічливо схилив голову, припрошуючи гостя повідати йому більше.
— Смію припустити — спокійного життя без загрози вашій негідній таємниці.
— Необачно вписувати спокійне життя в список бажань королівського чаротворця.
— Тоді ми радо вислухаємо ваші пропозиції. Будьмо відвертими: чого ви бажаєте за рецепт зілля Гвеннана Альвіанні, маестре Престе?
— І ставити умови зараз більше личить нам, — озвався Фрейріх. — Проте ми хочемо вирішити все мирним шляхом. Бо віримо, що недарма зайшли так далеко.
— Власне, зайшли надто далеко, — відповів Жаррак і хруснув пальцями, котрі лежали на його артефакті, поки що складеному. Та Канре не надурив би цей оманливий спокій, бо секундне клацання може оживити смертоносну зброю. — Я, зізнаюся, був подивований тим, що ви вдвох кинулися на пошуки моєї шановної жони, вирішили приплести до її імені таку сміховинну історію і ще налагодилися погрожувати цим мені.
— Ми вам не погрожуємо, маестре… — втрутився Ельбрах, мабуть, передчуваючи грозу, проте Жаррак лише здвигнув бровами на таку заяву.
— Герцогу, це ви просто не були присутні при тому, як ваш друг спілкувався зі мною в клубі алхіміків.
— Ох, гаразд, я образив великого пана, — огризнувся Фрейріх і картинно змахнув руками. — А все тому, що не хочу підтримувати ваш фарс. Ви, франці, занадто любите розлогі слова та довгу балаканину…
— Балаканиною, маестре Фрейріху, займаються кухарки на задньому дворі. А в нас тут товариська розмова.
— Та звіть як хочете! — Віннець зненацька почав втрачати терпець, і Канре міцніше затиснула голку, бо нитка неспокійно дрижала, мовби переймала настрій того, з кого висотувалась. А може, то вона і впливала так — дівчина поняття не мала, як це чаротворче химерство працює. — У нас є свідки, у нас є докази, у нас є все. Ваша «шановна жона» — безрідна нижча.
Канре здалося, що ці слова стають матеріальними і зміяться з Фрейріхового рота смугами лускатої шкіри.
— Так, я почув про ваші докази, — відказав Жаррак і опустив бокал на стіл. — Смію запевнити, у них ніхто не повірить.
— Якби ви були такі певні, то не вели б з нами цю розмову.
— Тоді саме час відкрити вам причину, з якої я запросив сюди вас обох.
Чаротворець таки вдарив по ціпку, і артефакт розкрився, сипонувши на підлогу темним порошком, якого Жаррак надто багато вклав в один із сегментів.
— Маестре Престе, — посміхнувся герцог, котрий тримався розслаблено, на відміну від свого молодшого й гарячкового супутника, — ви ж не думаєте напасти на власних шановних гостей у власному домі? Ви ж усвідомлюєте, що приймаєте в себе герцога Лорингії та спадкоємця великого дому Фрейріхів, належного до першої лінії Вінка Вінну?
— Напасти? Побійтеся бога, я не зовсім попрощався з головою, хоча ви мені й приписуєте таке. — Жаррак сперся на ціпок і підвівся, не зводячи очей із гостей. — Я покликав вас сюди сьогодні з іншою метою. Як королівський чаротворець Франу, я звинувачую вас, маестре Віллю Фрейріху, в умисному вбивстві алхіміка Айнфрада Ґрехама.
Канре зробила останній стібок і зав’язала нитку вузлом.
Розділ 12. Альянс обману
Канре затиснула голку міцніше, щоб та не вислизнула з пальців. Не встиг Жаррак завершити свої обвинувачення, як Фрейріх метнувся просто до дверей на терасу. Чаротворець хряснув артефактом об паркет — срібне сяйво зайнялося, двері та вікна позачинялись, і штори шурхнули, змикаючись і занурюючи кімнату в півтемряву, де тільки свічки на столі й камін кидали світло.
Дівчина тим часом стискала вишивання обома руками, відчуваючи натяг нитки, і невідривно слідкувала за Ельбрахом, щоб його позірний спокій не обернувся раптом ударом у спину. Проте герцог сидів у кріслі та мовчки спостерігав за тим, як Жаррак, оточений срібним плетивом чару, спинив поривчасту спробу Фрейріха кинутися до виходу.
— Він же не всерйоз, маестро? — прошепотів герцог, повертаючи в її бік темні очі.
— Мій чоловік не схильний жартувати з людськими життями.
Чаротворець тим часом шепнув щось до свого артефакта, нитки розтеклися, виплітаючи пута. Мить — і вони змусили Фрейріха опустити руки від штор, скутали його і, шпурнувши спершу до стіни, пригніздили в покинуте алхіміком крісло.